Реп'ях і незнайомка

Маленький, непримітний
Реп'ях жив непривітний
Поблизу парканчика
Школи і майданчика.

Він людям не всміхався
І рідко дивувався, 
Але, всьому на диво, 
Його щось підчепило, 

Понесло дорогами 
Слідом за тривогами
Через усі потьомки 
На сукні незнайомки...

І хоч все оце не слід, 
Та і він побачив світ
І він побачив світло,
Що у тканині блікло,

І диво-незнайомка,
Цілуючи солодко
Для себе непомітно, 
Крізь світ несла тендітно.

Бідолашний же реп'ях
Імітовний зовсім дах
На радощах утратив —
В халепу що потрапив, 

Не міг ще зрозуміти:
Його навчили квіти
Всім вивертам кохання
Уперше і востаннє —

Принаймні так гадав він
І в одну із страшних війн 
Втягнувся і без фальші, 
Людину покохавши... 

Він проводжав до хати
Лиш ту, що смів кохати,
І тиша їніх пíсень
За газ же вуглекислий

Нещасному герою
Була, і він без зброї
За неї йшов у бій би
Хоч і дістали війни...

Кінець настав дорозі —
З'явившись на порозі, 
Був чемним і привітним
І став усім примітним 

Молодий дурний реп'ях...
І знесло від горя дах,
Коли же дама серця
Порвала, що не рветься

І на подвір'я темне,
Немов би щось некчемне,
Так викинула грізно —
Він не благав: вже пізно.

Він мовчки сльози витер, 
І нес бездушний вітер —
До чорного паркану? 
Хто залікує рану?

Хоч хто її обробить
І шкоди не наробить? 
І серéд усіх невдах 
Наш малесенький реп'ях

Блука у світі досі, 
Колючкою на носі
Всіх лякаючи людей, 
Без коханої своєй... 

Він зна: все ефемерно —
Залишиться, напевно, 
Лиш надпис намогильний:
«Прилип і був відірван».