Руїни

Кара

Я не забула: ти питала —
Здригався голос з глибини,
Коли усе в тобі волало:
«Не буде же цієй війни?!»

Хотілось міцно обійняти
І відвезти від всіх жахів,
Мою душу вщент крилатих
Роздирало сто птахів...

Вони несли мені не щастя
Та і гукали не весну —
Вони слідами на зап'ястях
Сповіщали про війну...

Прости, що я тоді мовчала,
Ховала погляд в небесах,
Хоча усе тоді кричало
В твоїх натомлених очах...

Та відчувати чорні хмари,
Знати долю наперед —
Це моя найтяжча кара,
Душі моєї очерет...

Могла би хоч усе змінити —
Мали б сенс далекі сни...
Дай Бог іще тебе зустріти
І бути поруч без війни!..

Подобається

#3072 в Різне
#781 в Поезія

Відредаговано: 23.02.2023