Розділ 47. Запах пороху та влади

Переяслав, липень 1662 року

У 1662 році славний Переяслав був не просто містом, а міцним військовим та політичним вузлом на лівобережжі. Його стратегічне розташування поблизу Дніпра на межі із московським царством зробило його ареною протистояння тв символом московитської присутності.

Переяслав став одним з найперших міст, та одним із найважливіших, де московське царство рішуче закріпило свій вплив після першої Переяславської ради у 1654 році. Тут стояв сильний московський гарнізон, який у місто закликав Яким Сомко. Ця військова присутність була гарантом царської протекції, але водночас і важким тягарем для місцевого населення, з якого почали брати високі побори на утримання “захисників”.

Хоча Переяслав став містом переможців, проте у повітрі висіла напруга через непевності за булаву лівобережжя. Козацька старшина після Козелецької ради розділилася на дві фракції, що підтримували Якима Сомка та його головного опонента Івана Брюховецького. Того самого, який удавав із себе просту людину з народу та являвся учителем Юрія Хмельницького. Чергова зрада близької людини, черговий удар по довірі молодого гетьмана довершили картину його моральної саморуйнації. Іван Брюховецький до того часу став самопроголошеним кошовим отаманом на Січі, якого визнавав цар. І хоч посада ця була радше номільною, а не фактичною, бо на Січ його ніхто не пускав, проте саме вона додала ваги фігурі Брюховецького і той стрімко увірвався на політичну арену Гетьманщини, підтримуваний антипольською коаліцією та самим царем.

Війна та політична нестабільність мали руйнівний вплив на життя міста. Торгівля продовжувала існувати лише завдяки близькості московського царства. Однак постійні військові потреби, високі побори, постої армій та вимоги до постачання на потреби війська шаленими темпами знижували рівень життя мешканців. Населення Переяслава було виснаженим та знедоленим. Частина його виїхала у пошуках кращої долі, а ті, хто залишився, жили в постійному страху перед мором, голодом та каральними акціями з боку будь-якої влади, що приходила до міста.

Таким чином, Переяслав у 1662 році був містом, яке дихало військовою необхідністю. Він був ключем до Лівобережжя, міцно затиснутим у руках московського воєводи, і служив базою для тих козаків, які прагнули об'єднати Україну під протекцією царя. Це був центр сили, але водночас і символ втрати значної частини української політичної незалежності.

Кабінет наказного гетьмана Якима Сомка у Переяславі розташовувався у старій, міцній кам'яниці поблизу фортеці. Це місце було не стільки адміністративним центром, скільки військовим штабом, де завжди панувала напруга, сварки та лунали десятки кроків козацьких старшин і московських бояр.

У кабінеті завжди панувала напівтемрява, важка і неприємна, немов сонце обходило його стороною. Денне світло ледь проникало крізь вузькі, глибокі вікна, затягнуті промасленою бичачою шкірою замість дорогого скла. Повітря було насиченим запахами сирих шкір та воску від товстих свічок, які горіли навіть вдень.

Центральне місце займав масивний дубовий стіл, грубо збитий з колод. На ньому був розстелений великий пергамент - карта Гетьманщини, вся покреслена червоним і синім чорнилом, поцяткована фішками та дрібними камінцями, що позначали полки.

Не було тут розкоші чи химерного оздоблення. Влада Сомка підкреслювалася суто військовими атрибутами: у темному кутку стояла висока підставка зі списами та десятком важких козацьких шабель, а над каміном висіла булава - символ його влади, оббита сріблом, але поки що не освячена Генеральною Радою. Це підкреслювало його наказний, а не повний статус. Стіни були обвішані випраними, але пошарпаними військовими стягами полків, що підтримували москву.

Наразі карту на столі уважно роздивлявся Ромодановський. Як завжди, стрункий, підтягнутий, обличчя, мов маска, без проблиску емоцій. Одягненитй у темний військовий кафтан, між тим, шитий золотом, що підкреслювало його високий статус, та високим жорстким коміром, що додавало його фігурі вишуканої суворості. Високі чоботи та широкий пояс із військовою шаблею доповнювали образ досвідченого полководця.

Ігноруючи втомлений погляд Сомка, який стояв зліва від Григорія, він вказівним пальцем тицяв на Білу Церкву, і низьким спокійним голосом говорив:

- Твоя работа виконана лиш наполовину. Врагі наши розбиті, войська гетьмана більше нет. Та твоя пабєда - то не только твоя заслуга. Війна ще не закончена.

 - Війську потрібен час зализати рани, воєводо. - Сомко стомлено зітхнув, підійшов ближче до столу та мовив. - Ми перемогли, але якою ціною.

Ромодановський різко поклав шаблю на стіл. Це не був відкритий жест залякування. Радше, таємна маніпуляція, за допомогою якої Григорій виводив опонента з емоційної рівноваги. І йому це вдалося. Звук був настільки несподіваним та різким, що Сомко аж здригнувся. Погляд московита був жорстким.

 - Нам нужна твердая власть, а не вітер в полі. - мовив він з натиском. - А власть - то єдин гетьман і єдин царь. І щоб стати єдним гетьманом, ти должен довершить начате, чого б це тобі не стоїло. Інакше сам знаєш - в карх тебе дихає цей лис Брюховецький. Маю сообщіть, што мав цей поганєц аудієнцію у царя, де справив незабутнє враження. Правобережжя єще не наше. Юрій бєжал, а разом із ним головні старшини, коториє способни собрать новиє армії. Ти розбив войсько, але не зрубав корєнь.

Сомко важко зітхнув, розуміючи, куди хилить воєвода. Спробував перечити:

- Але ж ми виснажені! Козаки потребують відпочинку, а московські полки - поповнення припасів. Ми щойно перейшли Дніпро...

Ромодановський не дав Сомку закінчити, в його голосі з’явилася небезпечна сталь:

- Нічого ти не перейшов, Якім. Днєпро  - ето не граніца. Днєпро - ето рєка, яку перетинають, когда ето нужно нашему царю-батюшкє. Поетому ти виступаєш на Чигирин. Ти должен загнать Хмельницького так далеко, штоб он больше нікогда не ступив на цю землю.