Розділ 40. Спадок Богдана

Тетеря швидко крокував довгими коридорами королівського палацу, де сукно гобеленів дрижало у непевному світлі факелів. Повітря коридорів замку було насичене запахами дорогої парчі, вина та лакованого дерева. Він любив тут усе - цю нестримну розкіш, шурхіт таємних паперів, шепіт придворних, які при його появі шанобливо схиляли голови. Та сьогодні на серці Тетері було не так легко - він йшов на зустріч із Яном Собеським, який викликав його в терміновій справі. Що то була за справа, Тетері не повідомили. Тож груди стискало від поганого передчуття.

Він мимоволі сповільнив крок біля великого вікна. Звідти відкривався чудовий вид на Варшаву: ряди лат, вузькі вулички, мощені бруківкою, по яким цокотіли коні у помпонах, запряжених у розкішні ридвани. Відірвав погляд від вікна, випрямив плечі і рушив у бік малої зали, де вже на нього певно чекав Собеський. Цей шляхтич подобався Тетері. Він був єдиним, хто йому дійсно подобався з усього Сейму і кого він вважав людиною честі та високого благородства. Лишень незрозуміло було його холостяцьке життя, адже шляхтич такого пошибу у тридцять літ повинен був мати жіну та кілька спадкоємців. Проте, подейкували, Собеський сох за жінкою Яна Замойського, який доводився братом дружини нині покійного Яреми Вишневецького. Який тісний світ. Тетеря хмикнув. Чи то правда, чи то злі язики приплітають одруженій жінці - красуні Марії де Лагранж та запальному Собеському таємний роман, проте Павло не за тим прийшов, аби ламати голову над плітками. У голові вже назрівало кілька варіантів відповідей на можливі запитання великого маршалока Польщі Яна Собеського.

Він увійшов у малу залу і одразу зустрівся поглядом із відомим воєначальником. Той стояв біля вікна, та при його появі, різко обернувся. Вогонь каміна відганяв зимову прохолоду Варшави, наповнюючи кімнату приємним теплом. Тетеря вкотре мимоволі замилувався Собеським - гордий профіль, висока постать. Злегка хвилясте волосся, що спадало на плечі, підкреслювало владне обличчя. Усе в Собеському дихало тим благородством, з яким народжуються, а не якого набувають. Воно вплелося в його натуру з молоком матері, змушуючи навіть ворогів дивитись із захопленням на цього чоловіка, що в свої тридцять уже займав посаду маршалока Речі Посполитої.

Ян завжди одягався вишукано, зі смаком. Зараз на ньому був темний кунтуш із дорогого оксамиту, підбитий соболиним хутром, золототканий пояс, важкий, з інструктованою дорогоцінним камінням руків’ям шаблі. На грудях виднілась відзнака лицарського ордену, до якого віднедавна належав і сам Тетеря. На ногах - начищені до блиску довгі чоботи з червоної шкіри, а руки прикрашені перснями влади. Виглядав він як король, а не підданий, і ніхто навіть не підозрював, що незабаром так і буде - він стане тим правителем, якого так давно чекала Польща. Король-легенда, король-захисник. Той, хто врятує віру християнську під Віднем, а Європу - від остаточної ісламізації.

Мала королівська зала, куди увійшов Тетеря, була набагато скромнішою, аніж ті, де приймав аудієнцію Казимир. Стіни обтягнуті звичайним зеленим сукном та прикрашені величезними гобеленами зі сценами битв. Вогонь в каміні кидав криваві відблиски на стіл, застелений червоним оксамитом. Уздовж стін стояли важкі дубові лави, а над ними - кілька кованих люстр зі свічами, що горіли нерівним світлом, створюючи відчуття якогось незбагненного затишку. Вузькі вікна затягнуті важкими шторами, крізь які не проникали ані денне світло, ані вуличний гамір.

Після офіційних привітань Собеський одразу перейшов до справи. Дивлячись прямо в очі Тетері, він різкувато промовив:

- Пане Тетеря, як так вийшло, що Іван Богун спішно покинув Вільно разом зі своїми козаками, мов той боягуз, і не залишився боронити місто разом з союзниками проти московитських полків, які там засіли? Чи ж він не союзник нам? Чи це те військо, на яке можна буде покластися у наступних військових кампаніях? Він проігнорував наказ свого гетьмана! Це нечувано!

Тетеря схилив голову на знак поваги та улесливо мовив:

- Розумію ваш гнів, пане маршалок. Але Богун - людина уперта по своїй натурі. Він воював проти Польщі половину свого життя, тож важко йому одразу змиритися з таким положенням речей. Важко прийняти нову правду, нових союзників. Та будьте певні - я все владнаю. Козацька старшина добре відає, хто має провадити справу, і я зумію усе поставити на своє місце, як того велить Божа ласка та його королівська милість.

- Добра ваша мова, пане Тетеря. Та мені потрібні не слова, а залізо на полі бою. Якщо Богун продовжуватиме робити, що йому заманеться, це призведе до недовіри та розбрату між королем та гетьманом.

- Не буде сього. - запевнив Тетеря. - Допоки моє слова має вагу, ні Богун, ні інші свавільники не стануть на заваді нашій спільній справі.

Собеський якусь мить пильно дивився на Тетерю, немов зважуючи, чи зможе цей чоловік приборкати таку нестримну козацьку стихію як Іван Богун. Тоді кивнув головою і вийшов із зали, залишивши Тетерю наодинці із власними думками. Він поспішав, тож часу на пусті балачки не витрачав.

Покинувши Тетерю, Ян подався на раду воєначальників, яка відбувалася за сусідніми дверима.

У просторому кабінеті, прикрашеному королівськими хоругвами та золотом вишитими килимами зібрались польскі воєначальники - був там Станіслав Ревера Потоцький, Єжи Любомирський та кілька шляяхтичів, серед яких Собеський запримітив Чарнецького.

На довгому столі, за яким усілися учасники ради, горіли свічи та стояли кубки з добрим вином. Відчинене вікно впускало прохолодне повітря, що різко контрастувало з теплом малої зали. Собеський мимоволі зіщулився від холоду. Тоді обвів присутніх спокійним поглядом і легенько вклонився:

- Панове. - тоді присів на найближчий до дверей стілець.

Потоцький коротко кивнув новоприбулому та продовжив перевану розмову:

- Отож, Хмельницький... він слабкий, і це з кожним днем стає все помітніше. Його рішення хитаються, мов тростина на болоті. Це не Хмельницький Богдан. Це його бліда подоба, на яку скоро не звертатимуть увагу його власні старшини.