Розділ 39. Пора вибору

Переяслав, 1661 рік

Зимовий холод пробирався поміж кожухи й теплі свити, проте на майдані Переяслава було гамірно. Висипали міщани, козаки та старшина, щоб подивитись на Якима Сомка та почути його гучне слово. А той стояв на підвищенні з суворим обличчям, вигравав чорними вусами та зиркав пронизливим поглядом темних очей. Поразка молодого Хмельницького під Слободищем змусила багатьох переглянути свої політичні вподобання та надії. І серед тої непевності, що настала після поразки, люд шукав тверду руку, яка б зуміла стати для них островом нової надії.

Коли сурмач закінчив свою протяжну мелодію, сотники в один голос проголосили:

- Сомка обрати полковником переяславським!

Натовп схвально загудів, теплі шапки полетіли догори, виставляючи незахищені вуха на поталу скрипучому морозу. Дехто стиха невдоволено перешіптувався - в той час як одні бачили у Сомку мужнього провідника переяславського краю, інші - надміру впертого родича великого Богдана Хмельницького, який намагався вдягнути одежів, що йому не пасували. Та голос більшості визначив долю цього краю.

Сомко виступив уперед і підняв правицю, закликаючи люд до тиші. Його слова звучали гучно, майже грізно. Усі принишкли.

- Брати-козаки! - почав новоспечений полковник Переяслава. - Нині наша твердиня тут, на лівому березі. Саме тут ми збережемо честь та порядок. Я прийняв зверхність московського царя і закликаю вас не йти супроти волі того, під чий протекторат свого часу попросився славний наш батько Хмель. Я, як і він, вважаю, що тілько так ми можемо втримати свою силу і не дати Короні знову надіти на нас ярмо. Хочу, щоби кожен знав - се не моя вигода, не моя причта, я шукаю рятунку для Війська Запорізького та простого люду. Тож буду стояти за сеє до кінця.

Він зробив драматичну паузу та театрально звів очі до неба. А тоді промовив уже м’якше, з гіркотою:

- Хочу аби почув мої слова брат мій по шаблі Василь Золотаренко, який ще досі вагається на чию сторону пристати. Нині не час для вагань!  Не блукай поміж шляхетськими обіцянками й пустими словами, Василю! Вибір у нас один - стояти під твердою московською рукою! Передайте моє слово брату Золотаренку - хай буде в нас одна воля, одна сила, один шлях!

Натовп знову загомонів. Одні голосно плескали в долоні, інші мовчали, злостиво поглядаючи на новообраного полковника. Розбурхані останніми подіями, не знав простий люд в який бік має хилитися, тож розкол між ними лише поглиблювався. А Сомко стояв тим часом, спокійно споглядаючи на натовп, що ревів унизу, і серце його наповнювало хвилююче відчуття тріумфу. Доля подарувала йому шанс. Полковництво - то лиш сходинка до жаданої цілі. Повне гетьманство - ось про що він мріяв, стоячи того холодного дня у морозному Переяславі.

**********

Юрій Хмельницький у домашніх одежах сидів в кабінеті батька та крутив у руках гетьманську булаву. Схожий він був на хлопчиська, якому дали потримати батьківський атрибут влади, а не на повноцінного гетьмана, за яким йдуть у бій тисячі дужих воїнів. Навпроти сидів Павло Тетеря - в темному кунтуші, обличчя серйозне, проте в кутиках гут зачаїлась ледь вловима хитра посмішка.

- Юрію, нині з тобою гуторю як вірний підданий зі своїм гетьманом. а не як давній товариш твого батька. - говорив Тетеря, пильно дивлячись у вічі молодому Хмельниченку. - І слово моє тверде - час йти вперед. Москва розбурхує лівобережжя нашої країни, куди повтікали ті, хто ще вчора улесливо називав тебе своїм вірним товаришем - Яким Сомко, твій дядько, рідний брат твоєї покійної матінки, Царство їй Небесне, проголосив себе полковником переяславским та закликає людей до бунту супроти зверхності Корони. Подейкують, разом із ним на таку пакість пристав і Василь Золотаренко.

Юрко скривився, мов середа на п’ятницю. Йому достобіса набридли усі ці криваві ігри, він навіть не уявляв яку важку ношу на свої плечі узяв його батько того року, коли на їх хутор було учинено розбійницький набіг. Нині вони опинилися всі тут через амбіції нахабного Чаплинського та його хворобливий потяг до Хелени. яку Юрко щиро любив.

- А хто ще з нами? - спитав він невпевнено.

- Брюховецький заявив. що він з тобою до кінця, проте, Юрасю, не йму я віри тому гаспиду. Хитрий лис сей твій учитель - то я ще увидів, коли він біля батька нашого медом мазав.

- Він вірний мені. - відрізав юнак, міцно ухопившись за бильця крісла, в якому сидів.

- Гаразд. гаразд. - примирливо мовив Тетеря. - Залишимо Брюховецького на потім. Нині мене вельми хвилює коаліція Сомка та Золотаренка. Сії плюгавці зуміли вмовити свої полки та тамошній люд, щоби не йшли на угоду з ляхами, а залишились вірними москві. Мені повідомилено, що Сомко навіть листа послав Ромодановському, аби той надіслав підмогу на лівобережжя з ціллю захистити їх від посягань Корони та твоєї волі, гетьмане.

Останнє слово він повторив з натиском і воно гулко обізвалось луною на серці Юрка. Чомусь щоразу, коли Тетеря називає його так, це звучить як насмішка. Чи справді Тетеря свідомо хоче добитися такого ефекту, а чи це звучать власні Юркові страхи та невпевненість, достоменно юнак сказати не зміг. Тому. вкотре проковтнувши образу, він невпевнено мовив:

- Але ж там наші брати. Як іти на лівобережжя війною, то значить підняти шаблю проти своєї крові.

- А як сидітимемо, склавши руки, то втратимо всю Україну. - спокійно парирував Тетеря.

- То що тепер? Йти та різати своїх братів? Тих, хто йшов всю дорогу поруч із моїм батьком?

- Сомко та Золотаренко давно не брати тобі. Гадаю, і Брюховецький теж, проте супроти твого слова не йтиму. Хіба ти осліп і не бачиш? Вони рішили служити москві. Вони віддадуть козацькі вольності цареві, а тебе усунуть при першій-ліпшій нагоді. А ми тепер маємо союз із Польщею. Сапега, Любомирський, Собеський - усі вони готові стати поруч тебе та йти на лівобережжя аби вибити звідти Сомка та московські залоги. Ромодановський нині кермує у Сумах, тож викурити того клятого пічкура з міста та зловити московитських запроданців є нашою першою задачею. Ми переможемо й очистимо наш край від смрадного духу московського чобота.