Розділ 13. Перші ластівки московитської згуби

Чигирин зустрів Богуна тишею. Не тією урочисто-святковою, коли били дзвони у храмі, а містяни поспішали до служби, і не тією розслаблено-спокійною, коли у вересні закінчувалась гаряча пора жнив і чоловіки могли випити кварту доброго пива у місцевих шинках, а жінки – перемити одна одній кісточки за вечірніми посиденьками. Аж ніяк. Тиша була стримана, тривожна. Навіть повітря здавалось Івану наелектризованим, наче перед бурею. Пробираючись вузькими вуличками, копита Буревія просто танули в багнюці, що утворилась після безперервних літніх злив. Зустрічні козаки та міщани низько кланялись почту Богуна, бо добре було їм відомо хто іде нині до резиденції новопризначеного гетьмана, який прибув до Чигирину напередодні. Іван посміхався зустрічним, кивав у відповідь, та на серці було не так радісно.

Він не поспішав на зустріч, тож часу подумати було вдосталь. А думати було про що. Пушкар. Твердий, мов кремінь, чесний, як матінка земля. Як же посміялась над ним доля, розвівши колись вірних побратимів по різні боки життя. Мартин Пушкар пристав до Хмельницького та присягнув на Переяславській раді, не дивлячись на умовляння Богуна пристати до його табору. Пушкар, який прийшов рятувати його з Вінницької облоги, дав ясно зрозуміти, що й оком не змигне, коли гетьман накаже йому підняти шаблю проти бунтівного Богуна. Безкінечний сум оселився на серці Івана після загибелі Пущкаря. Минуле наздоганяло його щоночі. І він не знав як із ним примиритися. Пушкар пішов проти побратимів, повіривши оманливим побрехенькам московитів. Не браття ж вони йому, та змогли зламати його душу улесливими обіцянками. Згадував Богун, як стояли з Мартином колись під Полтавою, як обігрівались біля одного вогню, як сперечались про віру і державу, але завжди сходились в одному - Україна має бути вільною. А тепер немає ані Пушкаря, ані Полтавського полку. Та й тієї Полтави вже немає. І ніколи не буде.

Іван важко зітхнув. Попереду його чекав Виговський - новий гетьман, нова політика, з якою він ще не знав, чи хоче мати справу. Але їхня зустріч була неминучою. І цей в’їзд до Чигирина був мовчазним свідченням того, що війна ще не закінчена. Вона просто змінила обличчя. А ще стала набагато підступнішою. Раптом якийсь шум відволік його від тяжких дум. Богун повернув голову.

– А ти не указивай мне, лях! Я вери православной, не тебе, католіку, чета. К тому же царя-батюшкі слуга верний, не твоего гетмана холоп! – донеслось щось бридке до Іванових вух.

Богун призупинив коня, разом з ним зупинились і його козаки, з цікавістю споглядаючи картину, що розкинулась перед ними.

Недалечко біля церкви стояв московитський воєвода - у цьому Богун навіть не сумнівався, судячи з його зовнішнього вигляду. Хоч стояла на вулиці червнева спека, одягнений був незнайомець занадто тепло, але так, аби дати зрозуміти оточуючим про велику значимість своєї персони. Років за п’ятдесят, борода вогненного кольору, орлиний гострий ніс. Підозрілий погляд промовисто свідчив про те, що його господар нікому не йняв віри і не забував жодного промаху супротивника, а за нагоди міг ними і скористатися. Нині бородач верещав на добре знайому Іванові постать, узрівши яку Богун несвідомо скривився, мов зелене яблуко скуштував. Перед московитом стояв Юрій Немирич – відомий польський магнат. Отже, слухи про те, що Виговський повернув давні вольності деяким польським шляхтичам на Лівобережжі виявились правдивими. Наразі розчервоніле обличчя воєводи свідчило, що йому украй неприємні слова поляка. Пещене обличчя шляхтича було спокійне, він стримано повторив наказ Виговського з ледь чутним польським акцентом:

- І все-таки його ясновельможність вас очікує.

На мить поросячі очі московита люто зблиснули, та він опанував себе і вже набагато спокійнішим тоном промовив:

- Дела меня ждут, і дєла нємаловажниє. Какая надобность во мне у гетмана, што зовет?

- Його ясновельможність розповість про все особисто, пане Скуратов.

Московит важко зітхнув. Звісно, він не був підлеглим українського гетьмана і щоразу намагався це публічно продемонструвати. Проте добре розумів, що йти у пряму конфронтацію з Виговським, який і так не досить лояльно відносився до царя-батюшки, йти не варто. Тому неспішно підійшов до своєї коляски, сів на сидіння, дбайливо вкрите лисячими шубами, в владно кинув візнику:

- К гетьману правь, смерд!

За ним поїхав Немирич разом з загоном комонників. Вони навіть не звернули увагу на жменьку козаків на чолі з Богуном, який поїхав слідом за ними, пославши вперед гінця, аби Виговський мав час підготуватися до зустрічі. І, як виявилось, добре зробив, бо коли гетьману доповіли, що до резиденції одночасно прибули московський воєвода Скуратов та генеральний обозний Іван Богун, він прийняв рішення спочатку прийняти Богуна. Цим не на жарт розізлив московита, якому довелося чекати у приймальні перед зачиненими дверима, немов якому мугирю.

При самотній свічці, Іван Виговський здавався не володарем, а в’язнем свого кабінету, котрий обрав шлях угоди, але ще не знав, як дорого він заплатить за неї. Богун легко вклонився:

- Вітаю, пане гетьмане.

- Присядь, Іване, побудь трохи зо мною. Хочу поговорити з тобою. – Виговський навіть собі не зізнавався який він був радий бачити Богуна у своєму кабінеті.

Іван присів у запропоноване крісло і всім своїм виглядом показав, що готовий слухати.

- Не буду лицемірити, Іване, та ходити довкола того, що лежить у мене на серці. – почав Виговський, прокашлявшись.

Видно було, що нелегко дається йому розмова, тож Іван просто слухав, не перебиваючи. а той продовжив:

- Тяжко мені, Іване. Думи обсіли голову, мов ті бджоли мед. Хочу погуторити про них. Може, щось порадиш.

- Знаю я які думи тебе так терзають. – спокійно відповів Іван.

- Правда? – Виговський примружився. – Сірко навчив тебе характерництву?

Богун посміхнувся при згадці про товариша, тоді спокійно відповів:

- Не треба бути характерником, щоб бачити, як круки обсіли тебе з усіх боків. Ти добре відчуваєш, пане гетьмане, своє непевне становище. Добре відаєш, що сил, які тебе підтримують, надто мало, аби втриматися на плаву. Пушкар – то перша ластівка твого скорого краху. І сеє тобі теж добре відомо. Січ відійшла від твого протекторату. Чернь проти тебе. А її багато. Хто заволодіє їх умами, заволодіє Чигирином.