Розділ 5. Падіння Брацлава

Побоювання Богуна збулися. Осінь 1654 року принесла Україні нову війну. Війну ще страшнішу, ще кривавішу, аніж була до того. Бо вже не до перемовин було, не до листувань. З однієї й іншої сторони готувались до смертельної битви, яка принесе або беззаперечну перемогу або беззаперечну поразку. Поляки всерйоз готувалися відкинути козаків за Дніпро, закріпитися на Правобережжі, перепочити, готуючись до нової експансії, щоби відновити своє панування аж до кордонів з московським царством.

Як і передрікав Тицевський, москва дала зрозуміти Хмельницькому, що війна з двома імперіями – то проблеми лише козаків, а цар має нагальніші справи. Тож Україна знову опинилася перед лицем страшної загрози, та цього разу не було на її боці хай і ненадійного, проте єдиного союзника – кримського хана, якого дуже розізлило зближення Гетьманщини та москви. Тому вже у червні до Варшави прибула делегація послів від Іслам-Гірея, які привезли королю Яну Казимиру лист від хана. У листі прямим текстом пропонувався розподіл трофеїв, що їх мала отримати кожна зі сторін у разі перемоги над непокірними козаками. Іслам-Гірей погоджувався віддати Польській Короні усі землі, що нині належали царю та гетьману. Натомість прохав віддати йому захоплені московським царем Іваном IV Казанське та Астраханське ханства. Такий розподіл трофеїв не викликав жодного супротиву з боку польського короля, особливо після того, як хан пообіцяв відрядити йому в поміч у майбутній війні сто тисяч вершників. Тож незабаром Річ Посполита та Кримське ханство зайнялись заключенням так званого «Вічного договору», а вже наприкінці липня до Чигирина зачастили козацькі посланці з прикордонних земель. Несли вони тривожні звістки – під Зборовом та Глинянами король збирає посполите рушення, щодня до нього прибувають все нові і нові полки. І це ще не все. Молдова, Трансильванія та Волощина теж обіцяли приєднатися.

Хмельницький перебував на той моменту Фастові, куди й неслися все тривожніші та тривожніші звістки. Через кілька тижнів козацькі посланці повідомили, що польські загони зайняли Мотилів, підійшли впритул до кордону великим військом та почали шарпати землі Богуна. Гетьман зрозумів – війна вже почалася, а з москви лише шлють якісь туманні та незрозумілі запевнення, і поняття не мав Богдан - прийде на допомогу союзник, на якого він покладав стільки надій, заради якого розколов козацький табір, чи доведеться самому воювати проти такої ворожої навали. Незабаром отримав Хмельницький довгоочікуваний лист від царя, та наказ його був зовсім незрозумілий.

Олексій Михайлович дав чітке розпорядження – виступити до Луцька і там з’єднатися з армією Трубецького, що поставило гетьмана у доволі скрутне становище. Якщо виконає він наказ, то тим самим оголить землі Брацлавщини та підставить під прямий удар Богуна. Хоч як би він особисто не ставився до цього гарячкового полковника, проте Хмельницький розумів, що Богун, попри все, залишився вірним йому. Невиконання ж наказу вело до погіршення відносин з москвою. І хоч як не було тяжко Хмельницькому, бо розумів він, що Брацлавщина стане театром головних військових дій, та не посмів він ослухатися наказу царя, під протекцію якого сам же й попросився. Тож незабаром з військом був уже під Луцьком. Дещо заспокоїли розбурхане серце гетьмана посли від Георгіце, які теж прибули до Луцька, щоб просити протекцію москви. Листи з Трансильванії, що їх отримав гетьман в Луцьку, запевняли Хмельницького в тому, що Волощина та Трансильванія схиляються таки у бік козаків, тож чекають послів гетьмана у себе.

Усі ці невеличкі перемоги не змогли переважити тої шкоди, якої завдав наказ царя йти до Луцька. Оголивши свою землю, гетьман поставив під удар Брацлавщину, і вже через короткий строк Брацлав упав до ніг польського короля. За ним під загрозою захоплення опинився Умань.

Полки на Брацлав вів Стефан Чарнецький, польський шляхтич, польний писар коронний, а пізніше – маршалок Голембської конфедерації. Мов на парад йшли поляки, бо крокували козацькими землями, не стрічаючи серйозного супротиву. Тож зовсім не очікували вони побачити у полі перед Брацлавом три рівні лінії оборони у вигляді вишикуваних козацьких полків, та десятки гармат, націлених на ворога з мур міста. Чарнецький з досадою відмітив, що козаки встигли й валів накопати, за якими також причаїлись січові сотні, готові за одним лиш наказом командира ринути у бій. І вже зовсім не сподівався Чарнецький, що обороною Брацлава буде керувати Іван Богун.

Побачивши кальницького полковника на валах, Чарнецький зі злості аж побагровів. Не насмілився йти у лобову атаку основними силами, тож відправив у розвідку кілька полків легкої кінноти. Козацька відповідь не забарилась – з мурів гримнули гармати, і Чарнецький поспішно наказав відступати. Шляхтич вирішив дочекатися основних сил під командуванням польного гетьмана Сианіслава Ревери Потоцького. Козакам залишилось лиш безсило спостерігати, як на початку грудня до міста підійшла армія Потоцького.

Богун стояв на бастіоні фортеці, поглядаючи на ворога у підзорну трубу. Пориви вітру шарпали його камзол під обладунком та темне волосся, що вибилося з-під теплої шапки, оббитої хутром бобра. Над ним нависало сіре небо – безнадійне, важке, яке буває лише у грудні. Здалеку, з-за пагорбів, крізь дим від спалених хуторів йшло військо коронного гетьмана Станіслава Ревери Потоцького. Богун добре знав цього шляхтича – статного, дужого, з оголеним черепом та густою бородою. Більше на вікінга скидався коронний гетьман, аніж на польського шляхтича. Добрий противник. Тож шабля очікується жорстока та кривава.

Спочатку на виду показались ряди піхоти, за нею – вершники у блискучих латах, біло-червоні штандарти з орлом лопотіли на рвучкому вітрі. Богун розгледів знайому високу фігуру на чолі війська – Потоцький. Били барабани, ревіли труби. Страшне було то видовище – немов оркестр зібрався, аби відспівати спалені та пограбовані околиці Брацлава. Не зводив Богун погляду з цієї дужої фігури. Здавалось, саме повітря застигло навколо. Час спинився. Лише серце стугоніло, переганяючи гарячу кров. Йдеш за славою, Потоцький, думав Іван, тільки не так легко ти її здобудеш, як того жадаєш. Полковник оглядівся – на мурах зчинилась метушня. Захисники Брацлава давно очікували основні сили коронного війська, і давно припинили очікувати підмогу з боку Хмельницького. Вони залишились сам-на-сам з ворогом. Ворогом грізним, добре озброєним та набагато чисельнішим. Та у них під ногами була їх земля, а за спиною стояли вірні побратими. Їх очікувала нестримна руйнівна буря. Проте попереду неї йшов Іван Богун. І поки він був з ними, вони не боялись йти цій бурі назустріч.