Розділ 4. Щира розмова

- Я сказав, що готовий уважно вислухати з якого дива Казимир відправив загін у кілька сотень душ в таку довгу та небезпечну дорогу, аби зустрітися із славним Богуном. – розповідав Сірко, мирно похитуючись в такт кроку коня.

Хрустка крига під копитами дужих коней невеличкої козацької армії кришилась із таким голосним скреготом, що чути її було на сотні саженів навкруги. Шлях, що було розмерзся під сліпучим морозним сонцем, за ніч знову затвердів, тож гучний тріск шматків криги попереджав про пересування величезного загону вершників, які їхали злагодженою колоною, вишикувавшись по чотири особи. Попереду їхали Богун із Сірком. Обидва у теплих опанчах, що звисали на крупи коней. Вони нещодавно покинули Чигирин, і коли перші радощі запорожців Вінницького та Уманського полку ущухли (ще довго Чигирин пам’ятатиме гучні вигуки козаків за його воротами), побратими змогли спокійно розмовляти.

- І що одповів Тицевський? – запитав Богун.

Козак досі не йняв віри, що голова його була ціла і поверталась на всі боки разом із шиєю. Він був неймовірно вдячний товаришеві, який привселюдно кинув виклик гетьману, тим самим поставивши себе на одну шпальту вагів із бунтарним Богуном.

- Одповів, що королю добре відома твоя позиція щодо подій у Переяславі, що ти не підтримуєш наміри батька Хмеля віддати Україну на поталу московитам. Що це дуже необдуманий вчинок з боку Хмельницького, який може привести до непередбачуваних наслідків. В першу чергу, для вільного козацтва. Казимир велів передати, що підтримує твою позицію, бо вважає її мудрою та далекоглядною, і має намір тобі дещо запропонувати.

- Себто, поява Тицевського під воротами Вінниці – то є наслідок моєї відмови присягати московському царю?

- Саме так, Іване. Окрім того, в Польщі уважно слідкують за тобою, як виявилось, та добре обізнані про той конфлікт, що виник між тобою та гетьманом вже давненько, і який лишень поглиблюється. І не дивися так на мене, я сам був здивований з їх обізнаності. Певно, кроти у них такі ж вправні серед козацтва, як батькові серед поляків.

- Продовжуй. – хитнув Богун.

- Тицевський повідомив, що в Польщі батько втрачає вагу та популярність. Що вже мало хто пам’ятає Жовті Води та Пилявці, більше гуторять про Білоцерківський договір. А ще там все більш відчутнішою стає постать кальницького полковника Івана Богуна. Вони вважають твої дії тверезими та розумними, а дії гетьмана нашого – імпульсивними та недалекоглядними. І ці дії батька Хмеля шкодять не лише Речі Посполитій. Вони шкодять прямим інтересам козацтва, бо московія – чужа для України, а протекція царя Романова виллється у непередбачувані та лихі часи для українського народу.

- Але ж я лише кальницький полковник. – здивовано вигукнув Богун. - Невже у Варшаві всерйоз вважають, що я здатен повернути політичне русло України та відвернути її від московії?

Сірко знизав плечима і продовжив свою розповідь:

- Цей лях мовив, що ймення твоє після Берестечка гримить серед мугирів та козаків Поділля, Брацлавщини та східної Волині значно голосніше, аніж самого Богдана Хмельницького. Тож Польща тішить себе сподіваннями, що ти зможеш змінити стосунки між козаками та Польською Короною. Коли мовив він мені сеє, сироти пішли моєю шкірою. Допетрав я чого насправді добивається наш ясновельможний король, чого насправді прислав цього лядського похлібця і чого так старанно ллє мені у вуха мед про Івана Богуна. З яким же задоволенням встромив би я шаблюку у горлянку цього ляха, та він був парламентарем, і єство моє усе лицарське повстало проти такої неправди. Тож продовжував слухати солодкі речі Тицевського, немов той мугир нерозумний пана.

Богун повернув голову до Сірка і з недовірою промовив:

- Вони хочуть аби я підняв повстання проти нашого батька Хмеля?

Сірко кивнув:

- Тицевський так гуторив, що його слова треба було записувати. Назвав Хмеля божевільним, а тебе – провідником, який здатен звільнити Україну від гетьмана, що веде її у прірву московитського ярма.

- Ясно. – задумливо мовив Богун.

- Не ясно. Нічого не ясно, Іване. – заперечив Сірко. – Насувається на нас хмара, чорніша темної ночі. Коли я дав Тицевському зрозуміти, що його пропозиція тобою навіть розглядатися не буде, він аж підскочив та у зопалі почав кричати, що Хмельницький, згідно домовленостей з московитами у Переяславі, поставив крапку у зносинах із кримчаками. А сеє значить, що Польща неодмінно цього скористає. Ба більше, у Варшаві вже готують послів до Бахчисараю. Там вважають, що Іслам-Гірей правитиме лічені дні, тож на його місце стане Магомет-Гірей. А він радо прийме запропоновану руку Польщі. У Варшаві вважають, що москва нам у цих справах не союзник, бо наразі її більше турбує Смоленщина. Отож, Іване, зовсім скоро на наші землі посуне військо вражих ляхів вкупі з кримчаками. І хто зна чи витримаємо ми таку важку кампанію самотужки. Отакі то справи, Іване. Кепські відверто. Встрягнули ми в цей договір із московитами по саму шию. Ляхам залишиться тілько прийти і нам тую шию відрубати.

- Яку мету вони переслідують? Тицевський не сказав? – тихо спитавсь Богун. Його думки метались, мов на розжареній пательні. Тільки-но він гадав, що доля надто прихильна до нього, і вірні побратими врятували його голову від палі, як виявилось, що на них насувається лихо куди страшніше, аніж його страта.

- Сказав. Ляхи дуже хочуть союзу з нами, тому шляхтич був відвертий. Вони прийдуть по Брацлавщину, Поділля, Умань та Черкаси. Вони хочуть вигнати нас із Правобережжя. Кров знову заллє сей нещасний край.

- Тож або погоджуюсь на союз із ляхами, або шабля. – мовив Богун.

Сірко кивнув і продовжив:

- Король хоче пожалувати тобі булаву гетьмана Запорізького війська, а ще багацько усіляких привілеїв.

Богун так рвучко натягнув повіддя коня, що вірний Буревій затупцяв на місці від несподіванки. Оговтавшись, січовик кинув погляд на Сірка та мовив з достоїнством:

- Маю надію, брате, що ти розказав сьому ляхові куди йому йти з такими пропозиціями.