Передмова

Під високим склепінням переяславської церкви лине хвилюючий спів хористів. Він кличе присутніх поринути у синю блакить неба, схилити голову перед Вищою Силою.

Невже сюди, до Переяслава, пролягав тяжкий болючий шлях Національно-визвольної війни? Тримайся, душе! Лякливі коні сумнівів несуть тебе туди – на дніпровські пороги, на славну Січ, звідки рушили козацькі загони в наступ за волю, за незалежність. Там, під могутнім дубом хортицьким, дорогою до переможних Жовтих Вод, присяг бути вірним Неньці-Україні, як коріння брата-дуба матері-землі.

Гетьман Богдан Хмельницький зосередив увагу на службі. Незабаром має відбутися урочиста церемонія: гетьман та козацька старшина мають присягнути на вірність московському цареві, а московські посли, в свою чергу, від імені царя складатимуть обітницю про непорушність козацьких прав.

Але не так сталося як гадалося.

Перш ніж давати своє слово, козаки, за звичкою, зажадали почути обітницю царя від імені послів.

У церкві раптово повисла напружена тиша. Московські посли не квапилися давати обітницю.

- Царське слово не годиться брати під сумнів. – докоряв козакам голова московитського посольства боярин Бутурлін.

Вогнисті метелики сумнівів швидко-швидко затріпотіли крильцями, враз перетворившись на нестримних коней, здатних вмить підхопити зневірену, виснажену тяжкими боями та думами душу. Гетьман вийшов з церкви. За ним мовчки заквапилась старшина.

- Ну-то як, братчики, оддамо душу російському цареві і одвоюємо з його допомогою нашу волю у вражих ляхів, а чи дальше будемо сподіватись на зрадливу вірність клятих бусурманів? – невесело промовив Хмельницький.

Увійшовши до церкви, гетьман повторив послам вимогу козаків, які звикли, що під час переговорів із поляками ті завжди давали присягу від імені польського короля. Проте у відповідь почули гострі слова, які мов ножем полоснули гетьмана, назавжди закарбувавшись в його душі:

- Самодержець не присягає своїм підданим.

Вони таки присягнули на вірність. Бо український народ, втомлений кількарічною війною проти панської Польщі, конче потребував миру. Прагнули його занедбані ниви, спустошені міста, вигорілі села і виснажений, зневірений народ. Угода ж з московським царем про військову допомогу давала можливість швидше довести війну до переможного кінця. Щоправда, сумніви не полишали гетьмана: чи не втратять мужні козаки через події в Переяславі свою державу, свою матінку?

- Порадь мені, мудрий брате, - зверталась гетьманова душа до велетня-дуба, певно, відчуваючи, що одурить цар мужніх лицарів волі, швидко позбавить їх привілеїв, а, можливо, і незалежності, яку вони так довго і тяжко виборювали своєю кров’ю. Одначе дуб лише мовчки шурхотів листям.

Мовчить він і тепер – безмовний свідок великих перемог і болючих поразок. Проте переказують, що часом у його верховітті б’ються в тривозі крила – то непокоїться Богданова душа, котра, за легендою, знайшла тут собі вічний притулок…