Run in Peace

    Я відчуваю як шалено б’ється серце. Гучна музика притуплює моє неконцентроване дихання. Крок за кроком, я долаю кожен наступний метр і думаю: «Господи, навіщо це мені?». Проте, як тільки вібрує мій годинник, про ще один кілометр, розумію – воно того варте.

    Спочатку збивається ритм, а дорога здається занадто довгою і монотонною із багатоповерхівками та впертими водіями, але це набагато краще, ніж стадіон. У мене є один такий. Я називаю його «Проклятим». Щоразу, коли там тренуюсь отримую затяжну травму. Хоча, здавалося б, мало бути навпаки, однак – до чого все-таки чутливе людське тіло. Ми думаємо: «Ха! Хто тут вершина еволюції», та насправді людина дуже слабка і має найменше шансів на виживання.

   Я надаю перевагу міським вулицям, особливо вечірнім, коли теплі запахи магазинів, ще не змішались з куривом та крикливою музикою барів. Це не спорт. Медитація, що дозволяє тобі викинути, абсолютно все, хоча б на годину. Так, перші кілька кілометрів важко налаштуватися і організм одразу негативно реагує, проте здолавши їх, вже наступні, стануть болючою насолодою, адже ти нарешті вирівнюєш спину, дихання стає на місце, а стопи розслабляються, розуміючи, що їм вже нікуди дітися. Піт стікає по чолі. Ти відчуваєш у роті солоненький присмак – присмак твоїх старань. Ти намагаєшся з кожним разом вдихнути побільше повітря, не поспішай, краще дозволь своєму тілу керувати собою і звикнути до швидкості вітру, який наздоганяє тебе.

    Біг – це молитва. О, так, саме в ті моменти, коли просиш у Нього дати тобі сил добігти, той клятий кілометр. Я жартую, звісно, тим не менш, доля правди тут є. Адже, коли я біжу, то пізнаю себе – як організм з титанічними біологічними можливостями та як ,по-справжньому, віруючу людину, котра, кожного разу промовляє: , наче це «Отче наш» ,  «Ще трішки, біжи, не зупиняйся».  Я бачу наскільки сильною і водночас слабкою можу бути. Я картаю себе за це. Де моя сила? Чому вчорашнє тренування було легшим, за нинішнє?

   Як стати сильнішою? Ніяк. Не потрібно цього прагнути. Це я також збагнула через парадигму бігу. Ти вмикаєш новомодну програму на смартфоні, для відстеження статистики і що ти там бачиш. Цифри, якими можна похвалитися в онлайн. Після кожної пробіжки, я терпіти не могла дивитися на результати інших, бо мені здавалось, що я виклалась не на повну. Мені і зараз так здається. В той час, коли всі набігають кілометраж, готуються до змагань, травми і хвороби переслідують мене. Невже, я слабка? І в чому саме суть слабкості? В тому, що мій організм не може адаптуватися до погоди, тим самим дозволивши мені продовжити тренування, чи, можливо, проблема в думках, які не дають мені спати. Це нестерпно дивитися на усміхнених здорових людей, в той час як ти так і не змогла здолати поріг перепони.

    Знаєте, як часто говорять: «Всього лише за рік він досягнув неймовірних результатів…» Я боюсь настання року, бо мої сподівання не справдилися. З іншої сторони біг навчив мене правильно долати проблеми – коли біжите під гірку, зменшуйте кроки (перепони). Філософія бігу дуже специфічна штука свого роду. Особливо, це стосується етики (виявляється існує етика бігунів). Якраз по наявності в місті таких спортсменів-любителів, легко визначити, що в пріоритеті людей. Мої стосунки з оточуючими дуже змінилися, завдячуючи бігу.

   Я обминаю улюблений ліс, де ще маленькою з батьками гуляла, біжу полями і уявляю себе володаркою цих земель, зустрічаюсь із каменем, біля якого вперше травмувалася. Ці відчуття далися мені дуже важкою роботою над собою.  Біжу недалеко від будинків, де граються діти, а старші дивакувато виглядають з заборів. Тепер мені не соромно бігти поміж людей, переганяти їх, однак мене досі дратує, коли хтось навмисно мене зупиняє, або ж починає показувати, як він теж вміє бігати.

    Біг змінив мене не скільки зовнішньо, як внутрішньо. Я стала більш вільною і терплячою. Раніше страх бути засоромленою, не давав мені шансу вибратися з дитячих побоювань, тепер я біжу на пролом. Ти досліджуєш своє Я, це підштовхує тебе до думки, наскільки великим воно може бути.

   Нарешті заграла улюблена пісня, приплив адреналіну мені зараз не завадить – залишилися, якісь нещасні і найдовші двісті метрів. Взагалі, як це розуміти? Проте, це справді так. В житті бувають моменти, коли ми потрапляємо в часову пастку, яка, ніби зупиняє плин дій і думок у тому числі. Музика допомагає вийти з цього стану. Пульс піднімається, а це означає тільки одне – далі я не зможу бігти, доведеться зупинитися. Хтось бігає двадцять хвилин, хтось рахує кілометри. Я орієнтуюсь на самопочуття. Якраз зараз воно мене підвело. Як виявилося, морально я була налаштована на добротну пробіжку, але фізично мене вистачило на шість кілометрів. Це мало, дуже мало, катастрофічно мало, зважаючи на майже річну роботу. Саме тому, я переживаю і досі вагаюсь, невже я наскільки слабка, коли мій організм звикне?

    Ти все ще читаєш? Дивне питання, чи не так, куди дивніше – ти все ще бігаєш? Ми думали, це тільки на літо, ти так завзялася, а то ще й осінню, і зимою. Мене це часто питають. Проте це не так страшно покинути бігати. Набагато страшніше відновлюватися. Це жалюгідне відчуття, приниження, скажімо так. Ти біжиш, але підсвідомо щось тобі підказує, що не все в порядку. Та дистанція, котру ти пробігала з посмішкою, зараз дається ледь на силу. М’язи болять, наче ти вперше у житті використала їх, але найбільше страждає серце, те заради чого ти й затіяла це. Хочеш мати здорове серце почни бігати, хочеш зберегти серце – перестань бігати. Курця будуть хоронити, точно так само як і заядлого борця за здоровий спосіб життя. Однак мені до цього байдуже. Біг навчив мене не боятися самотності, більше того, любити і цінувати моменти, коли я можу відкрити свою природну натуру, вилити усе зло, що тримала у собі, переварити проблеми, що тягнуть мене на дно. Біг витягує мене з депресії, саме тому він такий важливий для мене, саме тому кожен пропуск болючий. Це наче наркотик, до якого один раз пристрастишся і більше він тебе не відпустить. У мене немає шансу стати топовою бігункою, але є бажання бігти далі, не дивлячись на втому, лінь, негоду. Я готуюсь до чогось кращого, чекаю на більше, ніж важкий туман невідомості.