Зимова обіцянка

В невеликому затишному містечку жила жінка на ім’я Анна. Вона була відомою своєю добротою та щирістю, але в її очах завжди можна було побачити відтінок смутку. Одного зимового вечора, коли сніг тихо падав на землю, Анна сиділа біля вікна свого будинку, вдивляючись у мерехтливі зірки на небі.
Раптом вона відчула легкий холодок за спиною. Обернувшись, Анна побачила молодого чоловіка, одягненого в чорний плащ. Його обличчя було блідим, але красивим, а очі — темними, як ніч. Це був ніхто інший, як сама Смерть.
— Анно — м’яко промовив він, — твій час настав. Я прийшов за тобою.
Жінка не відчула страху. Вона лише тихо зітхнула і посміхнулась. 
— Як тебе звати? — запитала вона.
— Я Смерть — відповіла істота що прийняла облік чоловіка.
— Ти дуже гарний — несподівано сказала Анна. — Невже я дійсно маю піти з тобою зараз?
Смерть був спантеличений такою реакцією. Він звик до страху та плачу, але не до спокою та навіть до певної цікавості. 
— Так, настав твій час — повторив він.
Анна підійшла до нього ближче, вдивляючись у його очі. Вона відчула дивне тепло, яке виходило від нього, і її серце почало битися частіше. 
— Ти знаєш, я не боюся смерті — сказала вона. — Я завжди відчувала, що цей світ не є моїм справжнім домом. Але зараз, дивлячись на тебе, я відчуваю, що знайду своє місце поруч з тобою.
Смерть здивувався ще більше. 
— Ти закохалася у мене? В обличчя яке бачиш? — спитав він.
— Можливо — прошепотіла Анна. — Я готова піти з тобою, якщо ти хочеш.
Смерть стояв мовчки, не знаючи, що робити. Він ніколи не відчував людських емоцій, але зараз щось змінилося. Його серце, якщо його можна так назвати, почало тріпотіти. 
— Я ніколи не відчував нічого подібного — сказав він. — Я повинен був забрати тебе, але тепер я не впевнений.
Анна простягнула руку і торкнулася його обличчя. 
— Можливо, це шанс для нас обох. Ти можеш подарувати мені другий шанс на життя, а сам спробувати відчути людські емоції.
Смерть задумався. Він розумів, що це суперечить усім законам природи, але він був готовий ризикнути. 
— Добре, — сказав він. — Я дарую тобі ще один шанс. Але знай, що ми зустрінемось знову.
Анна усміхнулася. 
— Я буду чекати цієї зустрічі. І, можливо, тоді ми зможемо бути разом по-справжньому.
З тими словами Смерть зник, залишивши Анну одну. Але вона більше не відчувала смутку. В її серці з’явилася надія на нове життя і можливість побачити того, кого вона полюбила, знову.