Покохавши нечистого

В маленькому селі на околиці густого лісу жила молода жінка на ім’я Марія. Вона була відома своєю красою та добротою, але її душу завжди обтяжувала якась невидима скорбота. Однієї ночі, коли місяць освітлював землю своїм сріблястим світлом, Марія занурилася в глибокий сон.

Вона опинилася на лузі, де трави колихалися під ніжним вітром. Раптом перед нею з'явився гарний чоловік у чорному плащі. Його обличчя було досконалим, очі – глибокими та темними, мов бездонні озера. Це був Смерть, що прийшла за нею уві сні.

— Маріє, — промовив він, його голос був м'яким, але повним рішучості. – Твій час прийшов. Я прийшов, щоб забрати тебе у потойбіччя.

Замість страху Марія відчула дивне полегшення та цікавість. Вона підійшла ближче до незнайомця, відчуваючи незрозуміле тепло.

— Ти – Смерть? – запитала вона, не відводячи погляду від його очей.

—Так, – відповів він. — Ти повинна піти зі мною.

Марія дивилася на нього, і її серце наповнилося новим, незвичайним почуттям.

— Ти такий гарний, – тихо промовила вона. – Я ніколи не бачила нікого, хто б викликав у мене такі емоції.

Смерть, завжди впевнений у своїй місії, вперше відчув збентеження.

— Ти не боїшся мене? – спитав він.

— Ні, – відповіла Марія. – Навпаки, я відчуваю, що знайшла те, чого мені завжди бракувало. Якщо я піду з тобою, то знайду свій спокій?

Смерть стояв у нерішучості. Його завдання було простим – забирати душі у потойбіччя. Але ця жінка розбудила в ньому почуття, яких він ніколи не знав.

— Ти закохалася у мене? – нарешті спитав він.

— Так, – зізналася Марія. – Я готова піти з тобою добровільно. Я не боюся смерті, я боюся залишити тебе.

Смерть не знав, як діяти. Він ніколи не зустрічав людину, готову піти з ним із любові.

— Я не знаю, що робити, — чесно сказав він. – Моя місія проста, але твої слова змінюють усе.

Марія простягнула руку і торкнулася його обличчя.

— Можливо, ти можеш подарувати мені другий шанс на життя. Ми можемо зустрітися знову, коли мій час дійсно настане.

Смерть задумався. Він зрозумів, що їхня зустріч змінила його, і він не міг просто забрати її душу.

— Добре, — нарешті сказав він. – Я подарую тобі другий шанс. Живи, Маріє. І знай, що ми зустрінемось знову, коли настане твій час.

Марія усміхнулася.

— Я буду чекати нашої зустрічі. — прошепотіла вона.

І з тими словами Смерть зник, залишивши Марію у сні, яка тепер знала, що у неї є ще одне життя, повне надії та очікування нової зустрічі з тим, кого вона полюбила.

Прокинувшись, Марія відчула себе іншою — сповненою силою і рішучістю жити. Вона знала, що її доля змінилася, і що попереду на неї чекає щось прекрасне.