Розділ 30: Поглинена Темрявою

Лі Чень, Цзян Лін та Інь Шао вже кілька днів уважно вивчали сувій, який дав їм Імператор богів. Текст на ньому був незрозумілим, переплетеним із символами та шифрами, що здавалися водночас простими й неможливими для розуміння.

— "Місце, де темрява і світло зливаються… Це настільки абстрактно, що я навіть не знаю, з чого почати," — пробурмотів Цзян Лін, його голос звучав розчаровано.

— "Тут є ще символи, які нагадують формації," — сказала Інь Шао, вказуючи на частину тексту. — "Але я не впевнена, чи це карта, чи якась інструкція."

Лі Чень обережно провела рукою по сувою, відчуваючи енергію, яка випромінювалася від нього.

— "Я думаю, що це не лише про місце," — тихо промовила вона. — "Можливо, це випробування для нашого розуму. Рівновага між темрявою і світлом… це може бути як фізичним, так і духовним випробуванням."

— "Якщо це ще одне випробування, то я готовий," — сказав Цзян Лін, стискаючи меч. — "Але як зрозуміти, де це місце?"

Поки вони обговорювали, їхні думки були сповнені сумнівів, але одночасно вони відчували, що розгадка ближча, ніж здається.

У той же час у темному палаці демонів Куміхо стояла перед старійшинами разом із самим Імператором Мороку. Зал був похмурим, освітленим лише мерехтінням полум’я від чорних факелів. Стіни пульсували живим червоним світлом, ніби самі тіні дихали.

Морок підвівся зі свого трону, його очі палали вогнем гніву.

— "Куміхо!" — прогримів він, його голос був сповнений люті. — "Що ти знову маєш мені сказати? Де частини меча? Чому смертні досі залишаються на шляху до перемоги?!"

Куміхо повільно підняла голову, її обличчя було прикрашене холодною посмішкою. Вона виглядала незворушною перед люттю імператора.

— "Ваша Величносте," — промовила вона, її голос був спокійним, але сповненим сарказму. — "Я знаю, що ви роздратовані. Але дозвольте мені нагадати вам: смертні лише роблять перші кроки. Вони думають, що мають перевагу, але ми знаємо, що це лише ілюзія."

Морок підійшов ближче, його очі були, мов палаючі вугілля.

— "Ці ілюзії стають реальністю, поки ти займаєшся своїми іграми!" — гаркнув він. — "Де хоч одна частина меча?!"

Куміхо лише посміхнулася, ніби насолоджуючись його гнівом.

— "Ми ще не знаємо точно, де знаходяться частини меча, але якщо ми з’ясуємо місцезнаходження хоча б однієї, я обіцяю, ми зупинимо цих смертних. Вони ніколи не зможуть завершити свою місію."

Куміхо зробила крок убік, простягаючи руки. У її долонях з’явилася чорна сфера, що світилася багряним світлом. Всередині виднілися обличчя тисяч людей, їхні очі були наповнені мукою, а крики лунали звідусіль.

— "Що це таке?" — запитав Морок, вдивляючись у сферу. Його голос був більш стриманим, але в ньому відчувався інтерес.

— "Це ваш шлях до свободи, Ваша Величносте," — сказала Куміхо, її очі блищали від задоволення. — "Сфера наповнюється душами людей, які були вбиті вашими воїнами. За останній місяць ми знищили близько сто двадцяти тисяч смертних."

Її слова прозвучали чітко, з акцентом на кількості, ніби вона пишалася цією цифрою. Морок застиг на мить, його погляд став ще темнішим.

— "Сто двадцять тисяч…" — повторив він, і на його обличчі з’явився вираз задоволення. — "Це значний прогрес."

Куміхо кивнула, продовжуючи:

— "Коли сфера буде заповнена до кінця, її енергія стане достатньою, щоб розірвати печать, яка тримає вашу велич. Це буде ваша мить тріумфу."

Підступний план

— "Але як ти збираєшся зупинити Лі Чень?" — запитав один зі старійшин, нахиляючись вперед. Його очі світилися недовірою.

Куміхо повільно обернулася до нього, її посмішка стала ще холоднішою.

— "Дозвольте мені про це подбати," — сказала вона, її голос звучав так, ніби кожне слово було продуманим і точним. — "Я дізналася, що Лі Чень зараз намагається зрозуміти, де знаходиться п’ята частина меча. У нас немає точних відомостей, але я маю ідею."

— "Яку саме?" — запитав Морок, його голос був нетерплячим.

Куміхо зробила паузу, дивлячись прямо на імператора, її посмішка стала більш зловісною.

— "Я відправлю шпигуна. Хай він проникне до них, дізнається все, що їм відомо, і повернеться з потрібною інформацією."

— "І хто буде цим шпигуном?" — запитав Морок, його очі звузилися, ніби він намагався прочитати її думки.

Куміхо повільно посміхнулася, але відповіді не дала. Її очі блищали хитрістю, а посмішка обіцяла, що її план буде небезпечним і продуманим до найменших деталей.

— "Ваша Величносте… Ви дізнаєтеся це трохи згодом," — відповіла вона, повертаючись до сфери, яка мерехтіла яскравіше. "А зараз дозвольте мені займатися тим, що я вмію найкраще."

Її сміх лунав довго після того, як вона залишила залу, залишаючи Морока та старійшин у задумі