Далеко від суєти і гомону селищ, високо в горах, існувала древня секта, відома як Секта Небесної Рівноваги. Її храм приховувався за густими хмарами, ніби самі небеса приховували його від сторонніх очей. Ця секта була незвичайною, адже її члени присвятили себе не лише культивації сили, а й охороні рівноваги між світом смертних, богів і демонів. Їхнім завданням було зберегти гармонію у всіх світах, навіть якщо для цього їм доводилося втручатися у хід подій.
Новоприбулих учнів зустрічали із глибокою повагою і водночас із суворістю. У кожного, хто приходив до Секти Небесної Рівноваги, була одна важлива мета — осягнути сенс рівноваги, зрозуміти основи культивації і відчути мудрість, яка накопичувалася тут століттями.
Цього дня, перед новими учнями, які лише розпочали своє навчання, виступив старший наставник, мудрий та спокійний чоловік на ім'я Дао Сіань. Його обличчя було вкрите зморшками, що свідчили про численні битви і роки навчання, але в очах палав вогонь, мов би юнак перед лицем великої пригоди.
— "Ті з вас, хто прийшов сюди," — заговорив він, і його голос лунав спокійно і чітко, — "мають спершу зрозуміти, що означає наш шлях. Даосизм — це не просто навчання чи шлях до сили. Це рух у гармонії з природою, баланс і спокій, які народжуються в серці. Це знання, що світ і все, що в ньому є, має своє місце. Ви можете стати сильними, але справжня сила народжується лише у серці, що живе в мирі з усіма світом, не намагаючись домінувати над ним."
Учні уважно слухали слова наставника. Вони розуміли, що їхній шлях полягатиме не лише в здобутті сили, а й у розумінні себе та свого місця у світі. Один із учнів, молодий хлопець на ім'я Шень, підняв руку і, не приховуючи цікавості, запитав:
— "Наставнику, а як ми можемо підтримувати рівновагу, коли світ часто кидається у крайнощі? Ми ж бачимо, як інші використовують силу для власної користі."
Дао Сіань уважно подивився на Шеня і лагідно кивнув.
— "Мудре запитання, юний Шеню," — промовив він. — "Світ завжди буде прагнути до крайнощів, і це природно. Але завдання справжнього хранителя рівноваги не в тому, щоб зупинити ці крайнощі, а щоб спрямувати їх до гармонії. Ми — наче річка, що огортає камені, не руйнуючи їх, але й не дозволяючи їм зупиняти течію."
Інші учні переглянулися між собою, деякі кивали, намагаючись глибше зрозуміти слова наставника.
Після паузи, Дао Сіань знову звернувся до них, його обличчя стало більш зосередженим.
— "І є ще одна важлива істина, яку ви маєте знати," — його голос став тихішим, але кожне слово проймало тишу. — "Колись, дуже давно, один із наймогутніших серед нас — воїн на ім'я Сон Кан — передбачив, що одного дня настане час, коли світ знову опиниться під загрозою. Він залишив пророцтво, яке ми передаємо новим учням, щоб вони знали, що настає час великих змін."
Учні слухали уважно, і Дао Сіань повторив слова пророцтва, як він робив це безліч разів, але тепер — зі значущим відчуттям.
— "Коли меч, розділений на шість частин, збереться знову," — почав він, дивлячись кудись у далечінь, наче сам Сон Кан з'явився перед його очима, — "той, хто його об'єднає, отримає владу над усіма світами. Але лише чисте серце зможе витримати тягар цієї сили. Якщо ж меч потрапить у руки злими чи марнославними, світ зануриться у хаос і тьму, і баланс назавжди буде знищений."
Учні завмерли в тиші, осмислюючи пророцтво. Вони відчули, що це не просто легенда чи казка, а попередження, яке передавалося поколіннями для захисту світів.
— "Наставнику," — промовив один із учнів, не стримуючи свого хвилювання, — "чи справді існує цей меч? І чи можливий цей хаос?"
Дао Сіань подивився на нього спокійно.
— "Існує чи ні, це не головне," — відповів він, і в його голосі відчувалася мудрість. — "Наша місія — не шукати його, а бути готовими до того, що цей час може настати. Якщо прийде той, хто прагне зібрати меч, ми повинні стати щитом для світу і направити силу у правильний шлях. Це завдання хранителів рівноваги."
Кожен із учнів відчував важливість цих слів. Вони розуміли, що, можливо, їм судилося зіткнутися з чимось більшим, ніж вони могли уявити.