Розділ 4: Сила монети

Ранок повільно прокрадався між деревами, коли Лі Мін і Лін Сяо зупинилися на ніч біля підніжжя гір. Старий храм залишився позаду, і з кожним кроком вони віддалялися від знайомих місць, вступаючи на невідомий шлях.

Лі Мін обережно витягнув стару монету з кишені, обережно тримаючи її на долоні. Вона здавалася на диво важкою для свого розміру, а її старовинні символи мерехтіли м'яким срібним світлом у вранішньому промінні.

— "Ми повинні зрозуміти, як працює ця монета," — сказав він, вивчаючи її уважніше. — "Монах сказав, що вона відкриє шлях, але як?"

Лін Сяо нахилилася ближче, щоб краще роздивитися. Вона уважно досліджувала візерунки на поверхні монети, коли раптом відчула легке поколювання на кінчиках пальців.

— "Вона реагує на нас," — тихо промовила дівчина, її голос затремтів від хвилювання. — "Це не просто шматок металу."

— "Ти думаєш, це якась магія?" — запитав Лі Мін, продовжуючи обережно тримати монету. Його розум був переповнений питаннями, але кожна відповідь здавалася лише новою загадкою.

Лін Сяо зосередилася, намагаючись зосередити свої думки. Вона поклала долоню на монету поруч з рукою Лі Міна і тихо промовила: — "Спробуймо подумати про те місце, куди ми хочемо потрапити."

Вони закрили очі, зосередивши свої думки на пошуках Рукопису Омани. У цей момент монета почала теплішати, і слабкий вітер піднявся навколо них, наче відповідаючи на їхній заклик.

— "Вона... вона рухається!" — вигукнув Лі Мін, відчувши, як монета легенько тремтить на його долоні.

Коли вони відкрили очі, монета стала майже гарячою, а її срібне сяйво стало яскравішим. Лін Сяо подивилася навколо і помітила, що вітер, здається, вказує на схід, в напрямку густого лісу.

— "Монета показує шлях," — сказала дівчина з впевненістю. — "Ми повинні йти туди."

Пройшовши крізь ліс, вони опинилися перед широкою річкою з бурхливою течією. Вода ревіла, розбиваючись об каміння, і здавалося, що перейти її було неможливо. Лі Мін зупинився, дивлячись на стрімку воду, яка розливалася майже на всю ширину долини.

— "Як ми повинні це перейти?" — розгублено запитав він. — "Тут немає ні мосту, ні броду."

Лін Сяо роздумувала, стискаючи монету в руці. Раптом вона згадала слова монаха: "Монета відкриє шлях, але тільки для тих, хто з чистими намірами."

— "Можливо, монета покаже нам дорогу," — припустила вона. — "Спробуймо зосередитися на переході річки."

Вона простягнула монету перед собою, і в ту ж мить від неї почало випромінюватися слабке світло, яке ставало дедалі яскравішим. Світло лягло на поверхню води, і перед ними почав проступати вузький кам'яний місток, прихований течією.

— "Це диво!" — вигукнув Лі Мін, і його очі сяяли від здивування.

— "Ні, це лише початок," — серйозно відповіла Лін Сяо. — "Монета веде нас, але ми повинні бути обережними. Якщо ми втратимо її довіру, шлях може зникнути."

Вони обережно ступили на кам'яний місток, йдучи один за одним, намагаючись не втратити рівновагу. Коли вони досягли іншого берега, місток почав зникати, наче його і не було.

— "Ми зробили це," — полегшено зітхнув Лі Мін, витираючи піт з чола.

— "Це лише одне випробування з багатьох," — відповіла Лін Сяо, повертаючи монету назад в кишеню. — "Ми повинні йти далі."

Дорогою вони часто зупинялися, щоб роздивитися місцевість і переконатися, що йдуть правильним шляхом. Монета знову і знову вела їх через різні перешкоди: бурхливі потоки, темні печери, густі ліси, повні звуків, яких вони раніше ніколи не чули.

— "Ця монета... вона неначе жива," — промовив Лі Мін одного вечора, коли вони сиділи біля вогнища.

— "Вона має свою волю," — погодилася Лін Сяо, задумливо дивлячись на мерехтіння вогню. — "Але вона відповідає тільки тим, хто щиро прагне знайти правду."

— "Як ти можеш бути такою впевненою?" — запитав він, дивлячись на неї. Він бачив, як вона поступово змінюється — стає впевненішою, спокійнішою, ніби сама природа їхньої подорожі впливає на її душу.

— "Не знаю," — відповіла Лін Сяо, усміхнувшись. — "Просто відчуваю. А ти?"

Лі Мін задумався. Він завжди був мрійником, але тепер він відчував, як щось змінюється в ньому самому. Можливо, це було через їхню подорож, можливо, через магічні події, які вони пережили, але він починав вірити в те, що вони дійсно можуть знайти Рукопис.

— "Я теж відчуваю, що ми на правильному шляху," — нарешті сказав він, зустрічаючи її погляд. — "І хоч це лякає, але я вірю, що ми можемо це зробити."