***
Чому тобі пишу таке?
Мабуть тебе кохаю…
Та що я написав й яке,
Пробач, не пам'ятаю,
Бо не зберіг я смс
Я десь о 5-й подзвоню на лайф,
Бо на роботі тіло,
Хоча душа в Черкасах десь…
***
Девки ходят по дороге,
Но в меня с ними никак,
Значит возьму правою рукою…
Рюмку, в ней коньяк…
***
Вогонь згасає, і вода висихає,
Та кохання того, що було немає…
І тяжко на душі,
І гнів, і сльози все було…
Та не однаково мені,
І все з початку, усе знов,
Всі почуття і вся любов…
Що підозріла й вбиває сотні раз
І вас і нас...
***
Як кохання знайти,
Що не вб'є, а оживить?
В країну яку піти,
Щоб побачити тихі припливи?
Як не впасти злетівши до хмар?
Як до бога звернутися, заходячи в храм…
Як в собі розібратись?
Знайти як себе?
І у щасті купатись,
Побачить тебе…
Я запитую вкотре у неба,
І тишину вкотре я чую…
А думки лиш про тебе…
Та кохання я вже не врятую…
Ох боляче й сумно мені,
Але це життя!..
І не дойде мій лист тобі…
Болючі там почуття…
***
Закритись у собі? Звернутися до Бога?
Не пробачити тобі? Сказати, щасливої дороги?
Через біль у серці попрощатись?
Забути, але пам'ятати?
Мабуть все ж ні!
Бо не личить це мені...
***
Не раз я говорил, прости!
Не раз сам я это слышал…
Не раз я говорил, уйди!
Не раз…
Не раз я умирал ночами,
Не раз я радовался дню…
Не раз, не уходи кричали,
Но отвечал: „уйду…”
Не раз была любовь,
Не раз была обида,
Не раз страдали мы…
Не раз… И всё так сильно…
И всё вроде последний раз…
Не раз я без ума от глаз,
Не раз, точно не раз!..
***
Не покидай, багато раз казали…
Та врешті решт покинули самі…
Не раз покинуті були й кидали,
А потім сум лише в пітьмі…
Чому ми робимо те чого не хочемо?
Чому помилки робимо ми?
Тихенько ноги вмочимо,
В ріку, де вже нема води...
Бросали
Бросали мы и брошенными были…
И забывали нас и мы забыли…
Любили нас, а мы не замечали,
Любили мы, и нас бросали…
Не раз мы думали, что это не возможно,
Простить…
И сами прощения мы выбивали,
И сами хотели мы любить,
И убивали мы не раз…
Забыть…
Забыть мы не давали
И не давали мы простить…
***
Как трудно нам и как легко…
Мы хотим простоты,
Но усложняем сами…
И кроме пустоты
Нет ничего за нами…
А почему всё так?
Ведь можно и иначе…
Любить и не страдать…
Но люди плачут,
До слез доводят остальных…
И все хотят отдать,
За все...