33 – Таємниці минулого

15 хвилин потому 

Все ще на Хрещатику

Василіса Шепіл:

– Артур!Ти ж казав що будуть коктейлі! Чому ти приніс каву? – Василіса сиділа на лавочці біля якогось магазину одягу та дивилася на каву в її руках. Кава? А де  Молочний коктейль який їй обіцяли? Вася подивилася на те, що в руках Артура, а в нього теж була кава... – Дякую, звісно, але ж коктейлі...

– Я трішки збрехав. Чув, що люди легко захворюють від морозива й багато холодного. Тому взяв каву. Пий, щоб горло не заболіло. – Артур кивнув на каву в її руках й та зробила обережно ковток. 

Лате з ірисками? Як він вгадав? М-м-м, смакота!

– Як ти...

– Вгадав? – уточнив Артур й Вася кивнула, почавши його слухати. – Я згадав тебе, Василісо. Ти працюєш в нашому Відділку дуже давно... Кава. Бачив кожного дня тебе біля автомата з кавою на першому поверсі. Ти завжди була одна й брала каву з молоком, а потім додавала зі своєї кишені іриски. Чому ти раніше не казала, що ми знайомі? Чому не нагадала мені?

– А щоб це змінило, Артур? – гучно та навіть трохи сумно спитала Вася й відвела погляд від Артура. – Ти мене не помічав... Я тобі не цікава. Ти був зайнятий своїми справами з іншими жінками. Не була цікава тоді й зараз, мабуть, те....

Василіса не встигла оговтатися як Артур опинився поряд з нею на лавочці та його губи накрили її. Швидким, ласкавим, навіть трохи легким поцілунком.... Як вона й думала. Вони були на м'які, хоча на вид були твердими. М'які, приємні.

– Я був дурний, Васю. Вибач мені... Сподіваюся, питання щодо зацікавленості відпали. – рівно сказав Артур й знов нахилився до Василіси, щоб поцілувати її. Але. Але на півдороги до губ Васі солоденьку парочку перервав дзвінок з телефона Артура.

Василіса була трохи розчарована дзвінком, неважливо від кого він, але потім все ж таки повернулася в реальність. Справа, пекарі, труп в печі... Треба діяти далі, але ж в них все тільки починається. Ну чому саме зараз? Не можна було зателефонувати трішки потім?

– Ганно? Що там з трупом? – спитав Артур і почувши відповідь від Ганни, його обличчя змінилося на серйозне. В мить. – Зрозумів. Вже їдемо.

Поліційний Відділ №33

Василіса Шепіл:

– Його звати Михайло Гільєрмо, йому 24 роки. – почала говорити Ганна, як тільки Артур та Вася зайшли до лабораторії Ганни. – Привіт, я встановила його особистість. Він працював у Податковій в цьому районі й схоже, приходив до Піцерії, щоб щось на них докласти... Але точно я не можу сказати, який в нього був мотив. Лише сказати, що його вбили ножем, десь ось такого розміру. – Ганна руками показала вигляд ножа і був він розміру близько 30 см. Великий. – Загострений, схожий на армійський.... Ось приблизно такий. – вона зробила кілька кліків на своєму комп'ютері й інтернет видав їм ніж. Армійський. З загостреними зубчиками та військове забарвлення – Наші експерти встановили, що знаряддя вбивства хтось його забрав з собою. Його не знайшли в смітниках, ні десь поряд з кафе на жаль. Камери нічого не записали в кафе, бо їх там НЕ БУЛО. 

– Тобто не було? – уточнив Артур. – Кожен підприємець...

– Зато в нього була сигналізація, так? – перебила Василіса Артура. Ганна кивнула. – Дай вгадаю, вона була вимкнена цей проміжок часу й....

– Так. Вимкнута. У вбивці був код чи ключ від неї. Чи пульт, неважливо, але він міг вимкнути її. – Ганна подивилася на труп. – До речі, як там наші Власники Піцерій? Щось виявили цікаве?

– Їх везуть на основний допит, адже в там ми мало чого дізналися. Вони міцні горішки, точніше один з них.А ще, вони брати. Їх батько, Гюсто Гільєрмо який у 60-х роках... – Василіса почала згадувати слова одного з Братів Гільєрмо, а саме Владислава, який так ненавидів іншого брата. 

– Серйозно?! Гільєрмо?! – Ганна була здивована. Здається, в лабораторії стало на мить тихо. – Так це ж... Прізвище... – вона кивнула на труп.

– Ми чули, але... Як він пов'язані з ними? Ще один син? Чи син когось з цих братів? – уточнив Артур і подивився на Василісу. Це була версія. Син вбитий кимось з братів, чи власним батьком....

– Він онук Гюсто. – в один голос сказали Артур та Вася, а Артур доповнив. – І чийсь син... Одного з тих братів.

– Це пояснює прізвище, але чий саме? Влада чи Саші? Де його мати? – спитала Вася.

– Вже їде. Ми подзвонили найближчим родичам і це виявилася мама. Її звати Лариса Гільєрмо, дівоче прізвище Фаркаш. – Ганна кивнула Детективам. – Можете її допитати. А потім з Гіль і Ельєрмо побалакаєте, може хтось і знає з них щось...

– За справу. – Колесников та Шепіл кивнули один одному та пішли до кімнати допитів. 

Поліційний Відділок №33

Кімната допитів

Артур Колесников:

У кімнаті знаходилося троє людей. Знов. Як тоді, коли йому давали цю справу та вибір. Сісти за ґрати або розкрити цю справу за 48 годин. Але тоді була інша кімната, ця ж... Відрізнялася кількістю меблів (три стільці та дзеркало на усю стіну), кольором стіл, стелі, підлоги та людьми в ній. Тоді був Бажан, Святослав та Артур, а зараз лише Артур, його напарниця Вася та жінка. Гарна, світловолоса, світлоока, струнка та з намальованими бровами. Чорними. Не зважаючи на світле волосся... А от по шкірі було видно скільки їй років, приблизно за 40, ровесниця Владислава та Олександра Гільєрмо. Шкіра була старою....

– Пані Гільєрмо, то ви кажете що Михайло - це син Владислава? – уточнив Артур. Він не міг повірити в ці слова. – І він про нього й гадки не мав?

– Ні. Коли я завагітніла, я переїхала в інше місто, якомога далі від тих скажених братів Гільєрмо. – жінка відвела погляд від Детективів.

– А їх прізвище опинилося у вас випадково? – посміхнувся Артур. Йому хотілося пожартувати на цю тему, адже як Артур Колесников й без жартів на допиті? – Ларисо, скажіть нам правду... Нема сенсу брехати. Ми ж все одно все дізнаємося. Що ви приховуєте на справді? Допоможіть слідству й можливо, вам буде якась з цього користь...