31 – Лисиця, кіт та справа пекарів

Кафе  "Піца від Ел'єрмо"

Артур:

– То ви кажете, що труп знайшовся сам? Це як взагалі? – спитав Артур та усівся зручніше на дешевому, дерев'яному стільці. Навпроти нього, теж на стільці сидів чоловік, років за тридцять у височезному у капелюсі, як у справжнього кухаря, білосніжному фартусі та довгими, чорними вусами. 

Біля нього, тобто Артура сиділа Василіса Шепіл. Небажана напарниця. Дуже НЕ бажана, бо людина. Людина, чорт її забирай!

Але треба зізнатися собі Артур, вона приваблива. Дуже приваблива. Як на людину звісно. Просту, гарну та милу людину.

Подібні думки були вперше для нього й від цього, Артур здригнувся навіть. Ні. Вона не приваблює його. Ні, ні й, ні! Ні крапельки ці неймовірно привабливі губи, світле, пухнасте волосся якого так і хочеться торкнутися... 

Я в подвійній дупі...

Додав до своїх думок Артур та перевів погляд з Василиси на кухаря, вслухаючись в їх розмову. Та не тільки, та й самому треба брати участь у справі. 48 годин, хоча вже десь 47... Адже вони сюди їхали десь годину на його Теслі моделі S. О, цю поїздку, тобто їх першу він не забуде ще довго... Ця жінка... Вона не могла відчепитися від нього. Ставила багато питань. Були як дурні, так й нормальні. Хоча деякі з них були не просто дурні, а навіть дурно-особисті... Наприклад, чи багато в нього було жінок у його ліжку і чи є зараз хтось в ньому.

Тоді Артур ледве не впустив руля та не подряпав свою машину об якусь іншу. Це питання вибило з нього увесь дух на настрій, адже він готувався до найгіршого питання... Наприклад, чи є для неї там місце. Але все одно питання поставило його у складне становище, тож Артур зібрався з силами та...

– Ні, в мене зараз немає нікого. – спокійно відповів він Василісі та продовжив вести свій автомобіль.

Що будо повною правдою. В нього не просто нікого немає зараз, а дуже давно немає нікого. Це дивно для нього, адже завжди... Завжди хтось є. Хоч одна жінка та є, але... Він наче знав, що щось подібне може трапитися. Знав та чекав на неї. І ось, гарна, у його смаку (ззовні), але всередині... Він її мало знав поки, щоб роботи якісь висновки. 

Поки, Василіса справляла двояке враження. Ззовні, гарна, приваблива наче лялька Барбі, але своїми запитаннями вона поставила його у скрутне положення. Трохи нахабна, самовдоволена, потайлива і трохи дивна. Чому потайлива? Адже вона просто ставила питання до нього та нічого не розповідала про себе. Як вона потратила у Відділок, чому він раніше її тут не бачив і головне, як вона стала Детективом. Навіщо? Адже в кожного є якась історія, пов'язана з минулим. Чому вони стали тим, ким вони є...

У когось це смерть одного з батьків, у когось просто це в крові та батько детектив. Тому йому треба було стати Детективом. А ось в Артура, наприклад, це крові. Банально, але його Мати була найкращою серед своїх. І служила у 33 Відділку та сина туди пристроїла... От Артур й тут. Розслідує справу на яку в них 2 дні, грубо кажучи з людиною, яка щось приховує за цими нескінченними питаннями про нього, його особисте життя та все таке... Вона точно або скажена, або просто дурна.

– Так, сам знайшовся. Тобто... Його знайшла наша прибиральниця, яка кожен ранок приходить за годину до відкриття та прибирає у нашому ресторані. – Чоловік гучно видихнув та кинув сумний погляд на піч, біля якої стояло декілька людей. – Ніколи не думав, що хтось може таке вчинити з людиною. Але я знаю хто це зробив. Точно знаю і скажу вам зараз. – його вираз обличчя змінився на злий та трохи скажений, але Артур не придав цьому значення. Лише Василіса, яка вигнула одну світлу брів та стиснула губи в тонку лінію. 

– І хто це, Пан... – Артур подивився на бейджик Кухаря та прочитав його ім'я, адже по дорозі, їм було не до особистих справ підозрюваних та імен власників Пекарень. – Ельєрмо.

– Це він. – Ельєрмо ткнув пальцем у Пекарню навпроти та чоловіка, який стояв біля неї. Він підозріло був схожий на Пана Ельєрмо. Такий самий фартух, капелюх та такі самі вуса. І головне, одне лице. – Гіль. Владислав Гіль. Це він, я впевнений на мільярд відсотків! Він! Арештуйте його негайно! Ця паскуда точно підкинула мені труп у піч, щоб зіпсувати репутацію! Він все життя мені зіпсував! – чоловік почав злитися ще більше. Пара Детективів, на ім'я Василіса та Артур переглянулися.

– Ого, а це цікавіше ніж корейські серіали! – зізналася тихенько на вушко Артуру трохи нахилившись до нього. Її світле волосся почало лоскотати вухо ельфа та той не придав цьому особистого значення. Але придав значення словам Василіси. Серіали. Корейські.

Вона реально їх дивиться? Це цікаво... І дуже не звично. Не думав що хтось окрім мене дивиться в Відділку їх.

Так, Артур дивився корейські серіали. І дуже любив їх, але ніхто. НІХТО не повинен знати про них. Жодна душа, адже ельф сам не зрозумів як втягнувся в них і почав слідкувати за новинками. І дивитися....Багато дивитися. Дивитися їх вдома і лише там. Адже на роботі був надто завеликий шанс, що хтось побачить його. І найгірше з цього, буде сміятися, адже чоловіки таким не займаються. Не дивляться таке. Але Артур думав, та й досі думає що це лише тимчасове хобі й з часом, йому набридне. А поки... Він залюбки б з кимось цим поділився та пообговорював їх. Особливо останні новинки, які нещодавно вийшли на екрани.

– Згоден... – таємничо відповів Артур їй та посміхнувся, а от вираз обличчя Василіси змінився на дуже здивований. Вона витріщилася на ельфа. 

– Ти дивишся корейські серіали! – видала Василіса, а чоловік, який був в капелюсі та сидів перед парою детективів замовк на мить. Він не розумів що коїться й здивовано витріщився на них. 

– Я такого не казав. Потім поговоримо. – посміхнувся Артур Василісі й повернувся до Ельєрмо. – Так що там з трупом? Кажете його знайшла прибиральниця й ви нічого такого не знаєте? – уточнює ельф й чоловік у капелюсі киває.