30 – Щур та його "ласкаве" покарання

На наступний день 

Поліційний відділ №33

Святослав Шевчук:

Вони всі стояли в кабінеті Сергія Миколайовича Бажана. Святослав, Артур, сам Бажан та ще декілька людей у формі, які стояли позаду, наче стовпи, вислухуючи все, що там коїлося. А коїлося там... На їх думку, нормальна процедура зізнання у скоєних справах.

– То... Ти кажеш, що Мартіша тебе попросила це зробити? Саме тебе? – уточнює ще раз Бажан, не довіряючи йому, адже те, що він вирішив зізнатися та допомогти Слідству, щоб його причетність була мінімальною. Адже коли ти щось приховуєш і відділок дізнається про це сам, покарання буде жорстокіше. В рази. А коли ти зізнаєшся сам, то його можуть й пом'якшити. Не одразу, але це спрацьовувало дуже багато разів. – Ви були знайомі з нею до цієї ситуації?

– Так. Ми були коханцями колись та я... Я зав'язав з цим усім. Вона сама набрала мене та попросила відвернути увагу Свято... – хотів би Артур сказати його ім'я як раніше, скорочене... Але побоявся. Не лише погляда Свята, а покарання. Тому продовжив говорити. – Святослава. Відвернути увагу Святослава, а вона сама все зробить. Але я не думав, що... 

– Що в цьому може бути замішана Роберта? – спитав Сергій Миколайович Бажан та Артур кивнув. – Хм... Зрозумів. Тобто ти й не знав про ритуал, жертв?.. Нічого? Абсолютно?

– Ні, Сергію Миколайовичу. Не знав. Мені здавалося лише те, що вона просто щось задумала. Але в подробиці я не вдавався. – Артур був чесний, Перевертень в обличчі Сергія Бажана побачив це та кивнув. Переслухав ще раз в голові слова Артура, але щось було не так... Він відчував брехню і тут її не було. На жаль. Але щось Артур так впустив... І щось не складалося. Пазл, маленька його деталь.

– А що саме вона могла, на твою думку задумати? Вона до цього щось робила подібне? – уточнює Бажан. Артур починає хвилюватися, а Святослав спостерігав за цією виставою. Щур та Поліція... Поки веде Бажан з рахунком 1:0 в його користь.

– Ні... Тобто так! Так! Вона раніше... Займалася якимись темними справами, я не знав чим саме, але таке було. Мене вона наймала лише для простих завдань. Відвернути увагу, напоїти, щось передати... – Ельф на мить завмер. – До речі, а чому ви кажете в минулому? Де вона зараз? Її арештували?

Бажан та Шевчук переглянулися та Перевертень гучно видихнув. Йому треба було сказати... Не міг він брехати. Це було б дуже низько з його сторони.

– Артур... Вона померла. Її отруїли. Роберта. – видав Бажан.

– Що?! Отруїли?! – Артур де стояв, там і ледве не впав. Святослав допоміг йому це зробити, не впасти. З одного боку, з людського, Святу було шкода Артура. Втратити людину, яка наповнила твоє життя сенсом... Боляче. А з іншого, вони усі були причетні до цієї справи. Кожен.  – Але ж... Тіша... Моя Мартіша... Ох...

І почала все це - Мартіша Давеллін, яка... Відкрила Салон краси "Мадам Дешуан" та почала викрадати людей, щоб пити їх життя та молодість за допомогою своєї Падчірки. Але щось пішло не так й та влаштувала бунт, у який втягнула Оксану... Оксана виявилася теж темною конячкою. Їй не 26 років як писала в паспорті та було досьє, а набагато більше. Набагато. І вона була кухаркою в тої академії де Роб навчалася, поки її тато одружувався з Мартішою. І весь цей час вона допомогла Роберті, підтримувала. Уся ця вистава заради сили, як розповіла Люеро.

Сила Спадкової Відьми підштовхнула Роберту, яка б могла отримати найменше покарання з усіх (а отримала найбільше, довічне) на такий злочин. І Оксана отримала своє, просто 35 років, хоча за одне вбивство не дають стільки. Вона була співучасницею та теж зробила багато чого поганого, Суд вирішив саме так. Одній довічне та просто 35 років. 

Та попри всі ці злочини, покарання й те, що Мартіша втягнула не тільки Роб, а та своєю чергою Оксану. Вони вплутали в все це Артура. Гарного агента Поліції, який хоч і був дамським угодником, але виконував свої обов'язки. 

– Отруїли. Це зробила Роберта. А ти, як співучасник, теж можеш потратити за ґрати... Але... – Бажан просканував поглядом Артура. Той завмер на мить. – Але я дам тобі шанс, якщо доведеш, що ти дійсно більше не будеш щуром в нашому Відділку. Тут нещодавно новенька та простенька справа трапилася, поки тривала ця... Розкриєш, замовлю за тебе кілька слів перед Судом. Тільки в тебе є три умови. 

– Я на все готов заради Відділка, Сер! І не відведу вас! Обіцяю! – Артур став по струнці смирно та віддав честь Сергію Миколайовичу Бажану. Хоча не тільки йому, а й усій своїй улюбленій країні. Україні.

– Умови такі. – Бажан посміхнувся. – В тебе 48 годин. Перша умова. Друга умова... Тебе ніхто не повинен впізнати, якщо хоч одна жива людина (окрім не людей) тебе викриє, справа закривається автоматично. Ти за ґрати, а далі ти сам знаєш... І третя умова, твоїм напарником буде людина. Її звати... 

– Василіса Шепіл, приємно познайомитися Артурчику! – у кімнату, тобто кабінет Бажана увійшла неймовірно красива жінка. Висока, струнка наче тростинка. В неї було пухнасте, біле волосся до плечей та чорні, наче самі темні води океану очі. 

Яка вона гарна...

Подумав про себе Артур, але потім до нього дійшло. Людина й він. Напарники. 48 годин. Справа. Грати... 

Я в повній дупі...

Видав він про себе на гучно ковтнув. Святослав, тим часом спостерігав наче за виставою. Він дивився й не міг повірити... Артур ненавидів людей. Ну тобто... Працювати з ними не міг, та й фліртувати теж. Адже в його перемогах, якщо згадати усі, навіть давні-давні, тільки відьми, демониці та й усіляка нечистота. Тому, якщо ця Пані Василіса захопить його серце (а в цьому, дивлячись на Шепіл він не сумнівається ні на мить, адже вона той ще екземпляр), то щось в ньому й зміниться на краще. 

Головне, це щось... Хоч не усе, але щось... І це вже непогано...

– А може... – подав голос Артур, але Василіса в мить опинилася поряд з Артуром. – Не треба...

– Треба, красунчику! Треба! Тому ходімо, в нас є два дні на справу!