25 – Напружений момент

Святослав Шевчук:

Святослав їхав у машині з найгіршими думками, які тільки могли бути. Що з нею щось трапилося, що клята Роберта хоч пальцем торкнулася його маленької, коханої Люеро. Меарі. Що вона ВЖЕ вбила її. Але ці думки були десь далеко....                                                      

Демон знав що вона ще жива. Відчував це своєю силою та внутрішнім Демоном, який сидів у ньому. Він відчував, що життя Люеро ще не перервано, серце подовжує битися, а під ним зароджується нове життя. Дитина. Їх дитина, яка схоже вже може чаклувати. Як вона це робить, невідомо, адже минуло ДУЖЕ мало часу...

Останній факт, про дитину, ще більше змушує Святослава давити на педаль газу та їхати швидше за 150 км. Якщо щось трапиться з ними... Якщо хоч один волос впаде з темненької голівоньки Ері, то він ніколи в житті собі це не пробачить. Він тільки знайшов свою Меарі. Тільки почало все налагоджуватися, а тут він залишає її та все йде шкереберть.

Шевчук знав що це Роберта. Це було очевидно, адже по дорозі, а саме кілометрів зо 3-4 назад йому набрав Денис та повідомив про смерть Мартіші. Відьма померла. І якщо це не вона, то хтось з близьких... Тим паче Люеро говорила, що вони пов'язані спільним секретом. Присяга на крові. То... Це вона. Роберта Тонкс виявилася тою ще темною конячкою...

Святослав....

У голові Демона з'явився до болю знайомий голос. Люеро. Але як? Як в неї це вийшло?

Свят, Люцифер би тебе побрав!

О! А тепер це точно Люеро. Але все ж таки як? Їх дитина?.. Можливо. Все можливо.

Ері! Ері, з тобою все в порядку? Як ти це зробила? Чому тебе чую?

Святослав вірив що з нею все добре, адже вона сильна дівчинка. Як душею, так і магією. Якщо її не заблокували.

Свят! Я.... Я не знаю! Але можу лише сказати, щоб ти трохи поспішив! Тут Роберта разом з Оксаною хочуть забрати мою магію! Ритуал з якоїсь книги... Свят, поспішай!

Й більше він її не чув. Це були останні її слова, перед тим як їх "зв'язок" зник.

Книги? Ритуал? Магія? Забрати? ЩО?!

У тілі Демона закипіла кров. Роберта. Оксана...  Як вони сміють чіпати його Люеро?! Мить потому, на голові Свята з'явилися роги, які він ховав і позаду, прямо в крісло почав врізатися хвіст. Це була крапка у цій грі. Остаточна й безповоротна. А вслід за рогами та хвостом почало змінюватися тіло. Шкіра Демона стала темно-червоною, очі повністю почорніли, а саме тіло стало трохи більше, вище, міцніше й голова з рогами вже майже діставала стелі машини. Для цього він її й покупав... Щоб не пробити стелю у будь-якій іншій машині.                                                                                   

Він перетворився. Змінив іпостась. І вже їхав іншою людиною. Та й навіть не людиною, Демоном. Хоча й закон не заперечує перетворитися у їх останню іпостась, але рекомендації щодо перетворення існують. У людних місцях, за кермом, у поїзді...  І він порушив їх. Точніше не тільки їх, а й правила установлені для себе, що він більше НІКОЛИ не перетвориться. Святослав сам це собі установив декілька років тому після одного випадку... А зараз він їде в останній іпостасі і йому байдуже на думку інших. Йому було головне врятувати Люеро.

Їх Люеро...                                                                                      

Подумала про себе друга половина Святослава і той погодився з ним, але раптом, телефон Демона починає дзвонити. І це не Денис. Якийсь незнайомий номер.

Хоча позаду все ще їхала машина Дідуся Люеро, Олександра Олександровича Тиляєва, він згадав про нього тільки зараз. Що хтось за ним ще їде...

Було б краще звісно З ним, в одній машині, але це не важливо!

Гаркнула знов друга його половина й справжній Святослав велів йому стулити пельку. Не зараз. Хай не лізе у свої справи.... Й на цих думках, на телефоні висвітився незнайомий номер. Хтось йому дзвонив. І це був не Денис.
– Так? – його великий палець з не маленьким нігтем притиснувся до екрана телефона. Трохи необережно, адже він ледве не впустив свій телефон, але слухавку все ж таки підняв. Голос Демона став після перетворення нижче, й навіть здавалося усім іншим, що будь-які слова вимовлені Демоном віддаються їм луною.
– Перетворюватися ЗА КЕРМОМ у свою останню Іпостась не рекомендовано Міністерством Внутрішніх справ України з Магії. – до нього донісся голос Олександра Олександровича Тиляєва, про якого він ледь не забув. 
– І що? – як ні в чом не бувало вимовив Демон та посміхнувся. – Мене це потрібно хвилювати? 
– Взагалі-то так! Святославе, перетворись у людину, не грайся з цим. Це дуже небезпечно роботи коли ти в такому стані... – схоже, Дідусь Люеро не дуже налаштований щодо дій Свята. Але Демон всередині Шевчука ще і як налаштований стати самим собою та надерти дупу двом поганим дівчатам й відправити їх за ґрати. Не тільки вже за скоєне вбивство, Мартішу ж явно вбив не серцевий напад, а Роберта. Чи Оксана під наглядом Роберти. Не важливо хто, головне що скоро ці дві курки нарешті опиняться за ґратами й отримають по заслугах.
– Якому такому? Я спокійний як ніколи. Їду надерти дупу одній дамі, навіть двом та повернути свою Меарі й все. – Святослав знизав широкими плечима й всміхнувся. Дивний він. Думає що той зробив дурницю перетворившись на самого себе. Того, ким він є насправді. Справжній Святослав Шевчук - ДЕМОН.

Не слухай того старого... Ти той, хто ти є насправді. Це все заради нашої Люеро.                                                      

Знов додала друга половина Свята й той не міг не погодитися. Він Демон і це його справжнє обличчя. Його душа. А серце вже забрала одна чарівна Відьмочка...

– Он як? Ну роби як знаєш, але я тебе попередив. – відповів чоловік спокійним тоном йому й завершив дзвінок.

От і поговорили... 

Подумав про себе справжній Святослав й гучно видихнув.