24 – Сповідь. Частина 2.

– Навіть й гадки не маю. – з долею (каюсь, не втрималася) сарказму кажу це їй та дивлюся в очі Роберти. Спочатку в них на мить з'явилася розгубленість, але потім вона плавно змінилася на дивний вираз обличчя. Очі Роберти закотилися, а на губах з'явилася нахабна посмішка.

– Ну як знаєш... Тобі продовжу. Уся ця історія в яку я в тебе вплутала почалася з книги. Ось цієї. – вона підійшла до одного з шаф на кухні (це була саме верхня шафа) та дістала звідти немаленький талмуд у шкіряній палітурці. Непоганий такий талмуд... Книга Ритуалів. Одна з невеликої серії, їх здається три чи чотири, ще за часів наших бабусь та дідусів, які вони використовували. Там зібрані УСІ ритуали, навіть заборонені в більшості країнах. Книга стара, тоді Відьом майже не чіпали Інквізитори (як зараз їх називають, Поліція) та вони коїли безлад. Ритуали зараз відстежуються, кожен і на кожен потрібен дозвіл. На саму магію ні, але на ритуали, особливо небезпечні, дозвіл. – Ти ж знаєш що це? Бачу знаєш....Так от, я знайшла один ритуал там... – дівчина почала щось шукати в книзі. Гортати сторінки й все таке.

– Роб, так ти ж не Відьма... – перебиваю її. Нахабно, можу отримати від неї, але мені було цікаво дещо. Як вона буде проводити ритуал БЕЗ магії? Як відповіси на це питання?

– Яка ти уважна. – з долею сарказму відповіла Роберта та показала ритуал. – Я знаю. Але ти Відьма. І завдяки цьому ритуалу... Ось цьому твоя магія скоро буде моєю. – вона посміхнулася, а я зрозуміла що це дупа. Повна. Ритуал передачі магії (іншими словами переливу) передбачав жертв. Як і будь-який ритуал, але цей... Він заборонений не дарма. Ще у 20-му сторіччі одна жінка захотіла сили. Звичайна, нічим не примітна жінка людського роду. Провела цей ритуал, вбила не менше з десяток людей й отримала її від якогось чаклуна, який був на pendientes de años, схилі років. Відібрала магію і почала чинити безлад... До речі, ця жінка відома як Темна Мері. Що з нею після цього сталося, у записах не говориться, але те що вона коїла, запам'ятали усі. Зруйновані міста, села... Пожежі та масові вбивства. Ця жінка була Монстром, не інакше. 

Хоча я й порівнюю Роберту з Монстром, але та жінка була ЩЕ жорстокіше. Роб просто жорстока, через складне дитинство, розлучення Мачухи та втрату тата, а та... Монстр.

– Так... А потім? Все почалося з книги... І що далі?.. – спитала її, продовжуючи пити чай. Смачний. Сподіваюся, це мій не останній чай у житті.

– А далі... Почну з того, що коли все це почалося, мені ще не було 21 і я працювала на Мартішу. Кожен день... Ця гадюка принижувала мене, ображала й робила все, щоб довести що вона краща за мене. Що я ніхто. НІХТО. Пусте місце й все тут... Я працювала як завжди. Салон краси "Мадам Дешуан" був відкритий вже 3-й день... І як ти розумієш, не просто за для бізнесу. Мартіша збирала гроші роками для цього й сама, як я майже, виношувала план. Усі клієнти гарні, але вона вибирала найгарніших. Не дівчат з губами до кінчика носа, які зараз по всьому Києву, а зі справжньою красою. І вбивала їх. Забирала молодість, якщо точніше. А мене змушувала їй допомагати й нікому не розповідати. Присяга на крові якщо пам'ятаєш. Все починалося з втрати пам'яті, потім жертва йшла з домівки де мешкала прямо в руки Мартіші. І бам, жертви нема. Від неї залишалося абсолютно нічого. – Свят був прав. Я винна йому 100 гривень. Між жертвами дійсно була схожість. Але не в те, що вони були клієнтами Салону, а те, що вони гарні. Він мав рацію... Вони природно гарні. – Їй понад 300 років, якщо що. І таким способом, кожне сторіччя вона прикидалася дочкою чи онучкою родини Давеллін й продовжувала собі життя. Сторіччя за сторіччям. Відкривала Салони по усій країні. Перший, 3 сторіччя тому у Харкові, потім дісталася до Києва й останні два тут були. Тому і її знають як онучку Давеллін другої. Вона продовжувала свою красу та молодість таким способом. Але вона прорахувалася в одному. Що не слідкувала за тим, хто поряд з нею завжди. Усі ці роки я була поряд та виношувала план помсти. Не думала про власну безпеку й... Трагічно загинула. – Роберта крутила у руках якийсь флакон з червоною рідиною та дуже гучно сміялася, наче Божевільна. Хоча чого це наче? Вона і є БОЖЕВІЛЬНА. Це виглядало не дуже приємно, але сенс слів дійшов не одразу.

– Тобто як загинула? Її ж повинні були арештувати! – кажу на трохи підвищених тонах.

– Повинні. Але навіщо їм арештовувати труп? Не краще його до Моргу? – скривила губи Роб і я просто випала з реальності, починаючи ТІЛЬКИ ЗАРАЗ розуміти хто вона та що скоїла. Вбила Мартішу, вбила усіх цих невинних людей та навіть одну дівчинку! 

– Ти.... Ти ненормальна. Ти скажена. – видаю, округливши очі та задихаючись, адже якщо вона дійсно проведе ТОЙ ритуал, то я помру. Просто помру й ніхто мене навіть не впізнає, адже тіло того, з кого переливають силу просто стає горсткою попілу. Згорає. І її можна просто викинути в смітник. І ніякі ДНК тести не допоможуть.

– О, дякую! Я знаю! – посміхнулася Роберта та наказним тоном видала, узявши у руки книгу. – За мною! Чайна церемонія завершена. Тепер перейдемо до найцікавішої частини... А поки ми йдемо, я коротко розповім чому саме ти, а не якась інша Відьма. Усе почалося тоді... На 3-й день до Салону до нас зайшла дуже гарна жінка! Світле волосся, блакитні очі, ідеальна шкіра й... Вона була Відьмою. Слабкою, як зізналася потім, але Відьмою. Я бачила й інших, але мені приглянулася саме вона. Але Мартіша теж її захотіла і я поступилася... Та жінка почала забувати хто вона, її здається звали Олена. Олена Тиляєва. А, бо я поступилася, мені потрібна була нова жертва... Так я й дізналася про тебе. Ти мене не помічала, а я була поряд одразу. З самого аеропорту. Така молода, гарна та сильна Відьма. Яка не проти мені віддати свою силу. Ти ж не проти?

Поки ми йшли кудись, я розглядала дім. Великий коридор, з якого ми вийшли на задній двір де була галявина й люди. Вони лежали, зв'язані по колу й не могли поворухнутися, адже були прив'язані до стовпів. 5 кутів, 5 людей й серед них... Ну добре, я впізнала кожного, майже. Одну людину не впізнала. Якийсь чоловік років до 30 з чорним волоссям та заплаканими очима. Ось Амелі Гречникова, Богдан Севастюк, Рая Сокіл та маленька дівчинка Стефанія! Вона жива! Як бальзам на душу...