23 – Сповідь. Частина 1.

Люеро Корберо:

Дивлячись на Роберту я гадала... Як вона все ж таки такою стала. Не те щоб я її захищаю чи намагаюсь виправдати, навпаки. Осуджую, але водночас не розумію її. Чому вона це робить... Який сенс? Що вона від цього отримає?  Як дійшла до того, щоб викрадати когось, робити їм боляче та чинити зло. У більшості випадків (якщо брати приклади із моєї практики) у злодіїв це якась дитяча травма. Я ловила Чаклунів, Відьом і у 80% це травма з дитинства. Чи батько пішов з дому, чи бив матір з дитиною... Різні. Причому як в одну сторону, так і в інші. Адже бувало й таке, що мати пила, била дітей, а тато в цьому випадку не причетний. 

Роберта Тонкс, дивний персонаж... Читаючи її досьє я думала вона нормальна та Мартіша її примушує це все робити... У підлітковому віці разок оступилась, не більше. З ким не буває. А потім стала жити нормально... Але ні. Вона стала Божевільною. Loco.

Зла Мачуха не рідкість в наші дні. Скільки фільмів про це розповідають. А Тіша ще й до цього всього справжня Відьма. Їй нічого не коштує (окрім запасу сил) примусити Роберту за допомогою магії щось робити погане... А ні. Роберта сама це все робила. І от питання... Навіщо усе це їй? Навіщо я? Чому саме я?

Питань багато, але треба дочекатися монологу Роберти. Не треба тиснути на неї, не зрозуміло що ще викинути вона може. Чи не скалічить ще більше... Адже магія мені все ще не доступна, а тіло все ще під владою Роберти та її магічним шаром. Ніхто, мабуть, не зрозуміє (навіть самі маніяки) що в них в голові. Адже чужі думки, то є темрява... Повна й нескінченна.

– Ну що ж... Я почну здалека, а потім поступово дійду до цього всього.... Тобі ж я думаю ДУЖЕ цікаво, навіщо ти мені? І чому саме зараз... – Роберта посміхнулася та поставила переді мною кружку з чаєм, а потім обережно торкнулася свого шару. Одна рука була вільна і я це одразу відчула. Щоб змогла пити чай... Як продумано. Я стримала образи у її адресу при собі. 

– Цікаво... То, починай. Я уважно тебе слухаю. – я підняла кружку з чаєм до своїх вуст та подула на неї, щоб остудити. 

– Тоді почну... Мене звати Роберта Тонкс і як ти знаєш я людина. Найзвичайнісінька людина. Ніякої магії, чаклунства чи чогось подібного. Я народилася в сім'ї вельмишановного Мустафи Тонкса. Він наш колишній Президент, став їм коли мені було... Ну десь 2 чи 3 роки. Не пам'ятаю. Моя мати, як і тато люди.... Чорт, не схоже на звичайну біографію чи досьє? – зрозуміла непрофесійна Роберта свій початок зізнання, яке я слухала дуже уважно та на мить зупинилася. – Ай, не важливо... Продовжу, якщо не проти? – спитала вона у мене і я знизала плечима. Хай продовжує. Не все дізналася, що мені потрібно. Мало інформації...

– Так от. Мати померла одразу після того, як мене народила. Майже на наступний день... І тому тато виховував мене сам з оравою нянь, прислуг та охоронців, адже я його єдина дитина. Більше він не може їх мати... Я росла в пансіоні, в який він мене сплавив як мені виконалося три роки. І чотири роки у тому "Пансіоні для Багатеньких дівчат", не пам'ятаю як він там називався, були найгіршими у моєму житті. Усі дівчата там злі, завидливі... Мене принижували, ображали, а я й слова їм не могла сказати... Мені було дуже страшно там, адже єдиною хто мене розумів там була кухарка! Вона єдина хто по доброму та головне, по-людськи ставилася до мене. Її звали Ліка Бондаренко. Так і минули чотири довгих, без тата та його охоронців, адже там були свої, роки... Повернувшись звідти, я дізналася що Тато одружився...

І з ким! Мартішою, про яку я геть нічого не знала... Мені було сім і я її зненавиділа. Дуже сильно, а ще більше, коли вони розвелися через 2 роки. Їх шлюб був помилкою. Тато сам так казав, адже Мартіша любила не його самого... Хоча мій тато навіть у свої зараз роки, нічого такий. А його гроші, статус та владу, яку він мав. Усе це вона дуже любила і тому, коли Тата перевибрали та замість нього вибрали іншого президента на новий строк, Мартіша пішла від нього. І мене забрала, відсудила разом з його грошима. Тато залишився майже ні з чим... 

Як зараз я пам'ятаю татове обличчя, коли він зрозумів що програв суд та головне, мене.... Сум, жаль та біль в очах застигли на мить, коли він в останнє бачив мене тоді. Адже Мартіша попіклувалася, щоб ми більше ніколи не бачилися... Спитаєш, як вона виграла суд в колишнього Президента та його статусом Бізнесмена та влади? Просто! Вона спала з суддею та половиною присяжних, як я пізніше та згодом дізналася...Для неї, схоже це спосіб досягання цілей... Через постіль. Легкий шлях та гроші.

– Ти нічого не розуміє, ти ще замала. – вона вдарила мене по щоці несильно, але слід залишився після того, як я сказала їй про це. Що так не можна... Типу, це не правильно. Але це все маячня! Вона б все одно так вчинила, не зважаючи ні на що! Адже вона хотіла лише грошей! Гроші! Бабло, чорт мене забери... Зелені Франкліни, які вона б витратила на себе! Рана на серці від її огидних вчинків залишилася не менша. І з кожним роком, ця жінка ставала жорстокіше чи жорстокіше... Здавалося, її огидності не має ні кінця ні краю!

Не пожалкую коли скажу, що можливо, вона ЗАВЖДИ була такою. Такою... Відьмою. Справжньою. Так от... Після того, цю тему ми не чіпляли і я стала жити в будинку Мартіші, який вона колись придбала за кошти батька. Без його, звісно, дозволу. Як завжди... Вона завжди хотіла лише все для себе. На мене їй було начхати! Але... Одного разу...

Мені тоді було 17 років. Неповнолітня я, яка навчалася у звичайній (хто б сумнівався!) школі зв'язалася з однією дівчиною. Вона була дочкою Чаклуна та звичайної, людської жінки. Напіввідьмою. Вона розповіла про легкі гроші... Мартіша тоді не давала мені нічого, ніяких кишенькових грошей, адже у школі непогано годували платними обідами (здаєш на фонд школи та столову окремо і в тебе школі буде обід). А я тоді... Була мрійницею. Хотіла стати лікарем чи кимось та взагалі, почати заробляти та НЕ залежати від Мартіші. І я  погодилася... Але пожалкувала. Дуже. Після того як дізнала ЩО робила, адже я була лише посередником. Залишала координати таємних посилок на листках у різних місцях. І я думаю ти знаєш, якщо читала моє досьє що я робила. Продавала Піксі, Фей та інших магічних улюбленців нелегально. Хоча вони не тільки улюбленці, якщо бачила, у Салоні краси Мартіші теж є такі. Піксі хоча й не розглядаються, зараз, як улюбленці, адже вони дуже бешкетливі, але тоді їх дістати було майже нереально... Тому, я трохи заробила трохи грошей і в день, коли мені стукнуло 18 пішла від Мартіші... Не можу назвати її будинок Домом. І придбала цей будинок. Просторий, прекрасний... Багато хто, особливо в Поліції кажуть що він дістався мені від тата... Навіть якісь бовдури підробили доки, наче я його успадкувала! Ха-ха-ха... Але ні. Я сама його купила. Тих грошей, вистачило рівно на цей будинок... Тоді, він коштував дорожче ніж зараз... Але подивися, Люеро! Він такий гарний!