19 – Не до розваг

Святослав Шевчук: 

Святославу дуже соромно стало. Раптом. В дорозі, за рулем свого автомобіля. 

Я залишив її... Залишив, хоча пообіцяв ніколи цього не робити! Дурень!

Але це все заради неї. Він й напряму сказав їй пароль від свого комп'ютера, який змінив одразу після того, як зрозумів що вона його кохана, Меарі та натякнув на сюрприз. Що ця дата завтра, це її день народження і схоже, вона пам'ятає про нього, але не пам'ятає що воно ЗАВТРА. І що Святослав поїде на свято з колегами лише для коротких привітань, не більше. А потім за подарунком, квітами, кульками.... Ну й усіма іншими милими штуками, з якими вітають іменинників. 

І це буде вперше. Вперше, коли Святослав Шевчук вітає жінку з днем народження. Інших жінок, яких він забув вже навіть (Люеро краще за усіх та кожну жінку з якою він зустрічався!). Тому це дивно навіть для нього і він вважає, що це буде правильно. Якби просто забив на це (що в апріорі не можливо через виховання Свята), не привітав або просто подарував якусь прикрасу не думаючи про наслідки... То це було б не правильно. Люеро Корберо заслуговує кращого відношення. Кращого чоловіка, найцінніші подарунки та він має на увазі не ціну. А його цінність, як подарунка. Користь, сама тема подарунка (чи це дійсно буде прикраса, чи щось інше) та подача. Як він усе це організує. 

А Шевчук зробить це в найкращому виді. гарне упаковування, гарний подарунок та ідеальний вечір, який він влаштує їй. Вже не дочекається, коли все це він їй організує;

Цікаво, а що ж все-таки подарувати?

І він вибрав, не довго думаючи. Два подарунки, один з яких буде обручка і так, сьогодні ввечері (хоча це лише формальність і вони вже одружені за демонськими законами), хоче зробити пропозицію їй. Але знаючи дівчат, а особливо їх ставлення до таких подій та як їм це важливо, то один з подарунків їй точно сподобається. За інший поки вона не побачить, давати гарантію не може...

Через пів години

Лівий берег, Поліційний відділ №33

– Святослав прийшов! – гучно сказав Артур, побачивши його. Святослав махнув рукою у знак вітання. У залі, тобто де стіл накритий їжею та різноманітними напоями, де усі його колеги (окрім Люеро) та звучала негучна музика фоном, було привабливо. Хотілося залишитися якомога довше тут і він би залишився, але одна думка про Ері, що вона там одна, змушувала цьому не давати збутися. Ні. Він не залишиться тут. Ері чекає, ще й подарунок треба купити... А час йде...

– Привіт, я на кілька хвилин. – Демон посміхнувся та узяв стакан, налив собі соку та зробив ковток. – Усіх вітаю! – він салютував колегам, які вже пили та зробив ще ковток. 

– Та чого ти? Тут же весело.... Не помре там без тебе на кілька годин твоя краля. Все буде добре! Залишайся! – Артур був наполегливим. Але Шевчук скеля, кам'яна скеля і ніхто в цьому його не зрушить. Окрім Люеро, звісно, адже вона ж його Меарі... І її сили, не як відьми (хоча вони тут теж грають не малу роль), а як єдиної коханої Демона, можуть цю скелю похитнути. 

Ну добре, не похитнути, а з легкістю пір'я зрушити з місця навіть не напружуючись!

Зізнався собі сам Святослав, знаючи що Люеро тепер з легкістю може маніпулювати їм та вертіти як їй заманеться. Адже ВЖЕ знає, що він її кохає та зробить все заради неї. 

Навіть зірку з неба дістане. Але знаючи Корберо, вона не буде цим користуватися. Ні. Занадто добросовісна.... Хоча навіть справа не в цьому. А її характері та трохи в гордості. Занадто Ері горда, щоб просити помочі у нього, а щось дорожче. Ті прикраси, які з легкістю просили у Свята колишні жінки. Люеро не така і в цьому можливо її родзинка.

Не така. Інша.

– Так, залишайся! – підхопили інші колеги.

– Залишайся, Свят! – і ще...

– Ти ж наш колега! – і ще....

Святослав глянув на часи на руці та на мить задумався, поринувши у свої думки.

Ну, думаю Ері не буде проти невеличкої затримки... Хоча як вона благала не йти мене... 

Люцифер його забери до Пекла! Він не знає як правильно вчинити... Чи дійсно їхати до неї, чи залишитися з колегами. Як вчинити? Ось в чому було зараз його головне питання.

– Я відійду на кілька хвилин. – залишивши колег, які святкували по повній програмі та деякі з них (наприклад Ліззі, яка взагалі не п'є) – вже була у дрова. Бідна Лізі й де її брата носять чорти? Знов працює?..

– Добре!

Святослав вийшов у пустий хол та набрав Люеро. Кілька секунд очікувань і... Вона не взяла трубку. 

– Не зрозумів... – пробурчав собі під носа Демон та набрав ще раз. І знов гудки та ніякої відповіді. В третє було так само... 

Дивно. Може спить? 

Подумав про себе Святослав і повернувся до колег у напруженому настрої. Йому це не сподобалося. Ері НІКОЛИ не вимикала звук, скільки б разів він їй не дзвонив. Мало того, що сьогодні вона й так його налякала коли пішла до тої дивної Роберти, а тепер ще й це... Свят одразу зрозумів, щось трапилося. І тепер, це кляте свято було не важливо для нього. Тільки Люеро і ніхто більше.

– Я піду... Ері не відповідає на дзвінки. Щось трапилося. Усім гарного вечора! – по кімнаті у якій вони святкували пройшовся сумний стогін, але ніхто не став з ним сперечатися. Навпаки, усі почали прощатися. 

– Свят! Стій! Що трапилося? Може твоя Ері почекає ще годинку другу? Ти ж щойно прийшла, відпочинь... Я впевнений, з нею все буде добре. Вона просто висунула звук або просто не чує телефон. – усі, окрім Артура. Він взагалі, останнім часом був дивний. Загалом, він сам по собі такий, але сьогодні, саме сьогодні, він особливо дивний.

– Ні... Не може почекати, вибач. Вона не вимикає звук і телефон майже завжди поряд. – Свят почав хитати головою на слова Артура. – Тому щось точно трапилося. Я піду. Гарного вечора. – і він пішов до машини, не перестаючи дзвонити Люеро, навіть, коли їхав за рулем. Швидкий стукіт серця, спітнілі долоні та погане передчуття... Усе вказувало на те, що щось дійсно трапилося.