16 - Допит 2.0?

Правий берег, Салон краси “Мадам Дешуан”
Люеро Корберо:

– Слухай, в мене якесь погане передчуття… Може не підеш туди? Точніше не сама так точно… – Святослав вже чверть години вмовляв мене не йти одною. А я хотіла. Чому? Роберта дуже сором’язлива, ще злякається та не захоче співпрацювати зі Слідством! Побачить Святослава, хоча вона ВЖЕ його бачила та нічого нам не розкаже… А Слідство триває, жертв все більше й більше. Дзвінків про втрату пам’яті теж більше, як сказав Свят. Ще двоє молодих людей з дивними діагнозами не пам’ятають своїх імен, минулого та головне, рідних. І так, усі були в Салоні, як і я…

– Свят… Коханий, довіряй мені. Все буде на вищому рівні. Я справлюся. – говорю йому в очі та цілую у губи. Той відповідає миттєво ніжно та ласкаво на мій поцілунок, узявши мене за руки. Хочу, щоб вірив. Хочу, щоб знав, що я зможу все. Тільки хай відпустить мене… Запирати та усюди слідувати не вихід.

– Будь обережна, Люеро. Ти моя єдина, істинна і такої іншої я не знайду. – ще один ніжний поцілунок і я вийшла з автомобіля, направившись до клятого Салону краси “Мадам Дешуан”, від якого мене вже нудить. Я ЗНАЮ, що тут кояться дивні справи. ЗНАЮ, що хтось тут винен, але хто… Оксана? Роберта? Мартіша? Аліна? Не знаю, але точно хтось винен з них. І я дізнаюся правду. Знайду винуватця усього цього що коїться в Києві та покараю його по заслугах!

…………………….

Я ввійшла до Салону у трохи засмученому настрої та підійшла до Адміністратора, яка що?.. Впізнала мене одразу, адже не дивно. Я вчора тут була. Клієнтом, а сьогодні знов Слідча, але трохи одна. І думаю, що в мене вийде не гірше за Свята розслідувати справу самою.

– Доброго дня! Мені, будь ласка, поспілкуватися з Робертою Тонкс… Вона сьогодні працює?.. – почала я. Адміністратор замотала головою.

– Доброго дня… На жаль ні. Сьогодні не її зміна, а у вас якісь справи до неї? – уточнює у мене і я киваю.

– Саме так. Хочу поспілкуватися з нею. – говорити про Слідство не стала, думаю все й так ясно наче день. Слідство триває, а результатів та підозрюваних поки не менше, а навпаки, більше. І це занадто ускладнює ситуацію…

– Можу… Вам дати телефон, якщо це для вашої справи. Ви ж сьогодні як Слідча? – уточнює дівчина. Я ЗНОВ киваю. Саме так і вона має рацію. Все заради Слідства.

– Так-так… Будь ласка… – мені передиктовують телефон, я швидко вбиваю у свій та дякуючи Адміністратору (імені, на жаль якої я не знаю, а на бейджику не прочитала, адже ніколи) пішла одразу дзвонити.

– Доброго дня, Роберта? – починаю розмову я, а не вона, стоячи біля Салону. Машина Свята кудись поїхала, адже зникла з паркінгу. Ну й добре… Хай їде, буде менше переживати за мене.

– Так… Доброго дня… А ви хто? – почувся милий голос Роб.

– Я Люеро Корберо, Слідча. Веду справу щодо зниклих, хотіла б поспілкуватися з вами. Ви зараз де? Я біля Салону… Розраховувала на те що ви сьогодні на роботі, але схоже, помилилася. – я посміхнулася, щоб трохи розбавити нашу розмову.

– О… Оу… Добре… Можна й побалакати! – Роберта стала трохи сміливішою та навіть посміхнулася мені. Почувся її сміх. – А я теж неподалік. У кафе “Валентайн”, яке на вулиці… – вона назвала адресу.

– О, добре! Я знайду вас зараз!.. До зустрічі!

– До зустрічі… – і на цій прекрасній ноті в мене сів телефон. Як… Як, чорт його забирай, вчасно! Ще й тепер не можу подивитися по картах!..

Ну що за день…

І я пішла. Спитати пішла до Адміністратора, яка все ж таки люб’язно (але здається, я її в останні дні все задовбала… Чи то не я, а робота…) пояснила дорогу і я пішла до кафе, де мене чекала Роб. Було приємно що вона не злякалася мене, навіть посміхалася. Це змінює діло. Буде легше витягти потрібну інформацію з неї.

Поліційний відділ №33

Святослав Шевчук:

– Ну що там нового? Дізнався щось ще?.. – Святослав поклав руки на стіл Дениса та подивився на монітор. Багато моніторів, які усі світилися наче кільцеві лампи. Так ярко… – Ти там ще вчора щось хотів сказати нам, але нас перебили.

– Так, так… Хотів. І кажу. – кивнув пес, який Денис. Перевертень, який поклав око на ЙОГО Люеро. Ері. Істинну. Меарі. – Щодо Роберти. Вона має судимість. У підлітковому віці її затримали на незаконній торгівлі піксі та фей, а також вона сиділа місяць у колонії для Неповнолітніх, поки її не відмазала Мартіша. І ще! Вона нещодавно робила переказ ВЕЛИЧЕЗНОЇ суми грошей на якийсь рахунок… Я не став пробивати його, але якщо потрібно…

– Пробий. А я за Люеро. Якщо вона зараз потрапила у халепу, то це буде повний триндець… – останні слова він вже бурчав собі під ніс, направляючись до машини та набираючи номер Люеро. Але вона не відповідала. Було чутно голос оператора, який говорить що абонент поза зоною доступу та пропонує набрати пізніше або залишити голосове повідомлення. – Люцифер би її забрав! Люеро… Ну що ж ти таке коїш!..

Паніка нахлинула на чоловіка з головою, коли він сів в машину. Його розум затьмарився і в ньому був лише один образ. Люеро Корберо. Його Люеро. Відьми, яка заволоділа серцем Демона настільки міцно що ніколи не відпустить та не зникне з його життя. Його маленька Відьма… Маленьке Янголятко, яке він випоре коли вона повернеться та він її знайде. Як Люцифер напоїть кров’ю, випоре її сьогодні вночі, а до цього зацілує!

– Пробий телефон Люеро, Ден. Вона не відповідає. Де її чорти носять? – без вітання одразу перейшовши до суті почав розмову з Денисом Святослав.

– Зараз… Секунду… – Ден почав там щось клацати. Почувся стукіт по клавішах. Гучний такий. А потім радісний голос чоловіка. – А! Ось вона! На вулиці…. – він назвав адресу. – Кафе “Валентайн”. Схоже, вона там з кимось спілкується…

– Я зрозумів де це. Дякую. Будь на зв’язку. – і вимкнувши телефон, негайно завів машину та рушив до Люеро.