14 - Відвертий вечір

Ресторан “Біла Конвалія”

Ресторан “Біла Конвалія” виглядав розкішно. Величезна люстра на другому поверсі, яка звисала аж до першого… Величезні білі мармурові сходи, білі стіни та чорний паркет на підлозі… Дійсно розкішно. Нічого не скажеш. А вид з вікон на вечірній Київ був не менш привабливий та захопливий.

– Мені тут дуже подобається, Свят. Дякую. – я відпила вина, яке замовила собі. Шевчук не пив, за рулем, лише апельсиновий сік.

– Та, будь ласка. – Демон посміхається мені. Щастя повні pantalones. Не менше.

–  До речі, що думаєш щодо справи? Може це бути Роберта? – нахиляю голову трохи вправо та допитливо дивлюся на Свята. Той пережував кусок стейка та задумався на мить.

– Не виключено. Під підозрою не тільки Мартіша, а й будь-хто з робітників. Не виключення й Роб. – Демон зробив ковток соку. – Ще, під підозру, після твоєї розповіді про Салон Оксана… Вона теж якась темна конячка. Ми мало про неї знаємо, треба й про неї дізнатися хоч трохи. Хоча може я й помиляюся і це не вона… Але поки, все вказує на Мартішу.

–  До речі, Свят… Переб’ю, вибач. – я подивилася на нього. Чоловік посміхнувся, мотнувши головою, тип “все добре, продовжуй”, і я продовжила –  Ми от почали зустрічатися… А я про тебе так і не знаю нічого. Розкажи, будь ласка, хоч щось.

– Все добре… Нічого надприродного окрім нас, немає нічого в моєму житті. Я Демон, мені 27 років. Усе життя живу тут, у Києві, виховувався не рідною сім’єю… Батьків не знав ніколи, адже вони покинули цей світ одразу після мого народження. Тато Олесі та Мама Меланія виховали наче рідну дитину. В них не було дітей, тому вони взяли дитину з Дитячого будинку. Працюю Слідчим вже понад 3 років, влаштувався майже одразу після випуску з Університету. А так… Якщо цікаво про вподобання, то… Я люблю солодке, десерти, шоколад… Ненавиджу ківі, помело, полюбляю полуницю та лохину. А так, все інше їм. Я всеїдний, так би мовити. Але солодке, то є любов. Тепер твоя черга, розповідай про себе. – я б слухала його й слухала. Свят так цікаво (та місцями сумно, особливо про батьків, не знала що він сирота) розповідав, що я навіть не зрозуміла чого він від мене чекає. А потім, дійшло що моя черга.

– Ну… Щодо мене, то мені 23 роки, я Відьма… Як ти встиг помітити. Моя мама Відьма, Тато чаклун. Я народилася в Іспанії та там почала… trabajar? Праця. Працювати! О, точно! Тож… Тато Слідчий, тому можна сказати це в мене в крові. Дідуся зі сторони мами не знаю, він десь тут, але я з ним не зустрічалася ніколи. Тітка ти знаєш… Не пам’ятає мене. Та й ти говорив, що поступали подібні виклики… А так, я просто звичайна Відьма у якої розслідування в крові. Щодо вподобань, теж люблю солодке та гостре. І чим гостріше, тим краще! Подобаються усі фрукти, немає якихось улюблених чи ні… Щодо страв, теж всеїдна. – знизую плечима, згадуючи щось цікаве про себе. – Маю велику родину, хоча у тата з мамою одна. Багато сестер та братів по татовій лінії, а в них вже є діти… У татовій сім’ї 5 дітей, тому можна сказати, в мене багато тітоньок та дядьків. І зі сторони мами, Тітка Олена. Але… Але вона не пам’ятає мене. – я на мить завмерла. Стало сумно, згадуючи нашу першу в житті (особисто, не через маму) та останню розмову.

– Все буде добре, Люеро… – Демон побачив мій стан та узяв мене за руку. Він сидів на дивані навпроти та дивилися на вечірній Київ з вікна. – Ми дізнаємося що сталося з нею та іншими… Та доведемо справу до кінця. От побачиш, оком блимнути не встигнеш і все закінчиться!

– Дякую Свят. Дуже дякую тобі за все, я… Я й не думала що ти можеш бути таким… Таким чуйним. Тобто ти такий і є, але сьогодні… Це для мене особливо важливо саме зараз. – я подивилася на свого Демона. Такий рідний, такий милий та такий… Такий мій. Лише мій.

– Не дякуй, це мій обов’язок. Ти моя пара. І я зроблю усе для тебе, щоб ти була щаслива.

Наш вечір у ресторані пройшов очікувано приємно. Ми спілкувалися та спілкувалися… Майже до самої ночі, поки ресторан не закрився сиділи та пили вино та сік. Відвертий вечір минув спокійно, романтично і навіть, під кінець, несподівано дещо. Чого несподівано? Тому що Святослав, по прибутті додому (тепер вже нашого, адже мені довірили мою пару ключів), почав переносити мій одяг до своєї кімнати, розбирати валізу витягуючи усе звідти та хазяйнуючи з моїми речами, наче зі своїми. Сукні, білизна... Усе пішло до шаф та полицю яку виділив мені Святослав у кімнаті де він жив.

Спочатку я супротивилася, адже я Відьма чи хто?

Ну як це так?! Що він коїть?!

 Це мої речі, моя кімната була, а потім прийняла усе. Супротивитися Демону, особливо моєму, неможливо. Ніколи та ніде. Він впертий, наче баран та ДУЖЕ наполегливий у деяких речах. Якщо щось там надумав, то ніхто вже його не зупинить. І це я вже встигла помітити, проживаючи з ним якийсь там день…

Ось так я й переїхала до нього в кімнату та у нього, хоча тепер вже наше ліжко.

І звісно, наша перша ніч видалася гарячою, сповненою чистої amar /любові/ та пристрасті, завдяки не тільки Демону та його гарячому темпераменту та тілу, а й моєму бунтівному характеру. Я супротивилася його наказам (навмисно дратуючи) та отримуючи злого, незадоволеного моєю непокірністю, але дуже пристрасного у такі моменти коханця у вигляді Святослава. А коханцем він виявився дійсно вмілим, хоча і я дещо вмію.

Але схоже, по закінченню справи, нас чекає веселе сімейне життя! Життя з Демоном, для якого я весь світ та життя. А він натомість мій світ в якому я можу не сумніватися ні на мить.

………………….

Я бачила темряву. Вона була усюди та поглинала мене з головою кудись тягнучи вниз, наче у воду, поки я кричала з усіх сил потребуючи допомогу. Мені було дуже страшно, серце билося дуже швидко, тіло наче було причеплене до чогось міцного. Мотузка? Чи справжні наручники?

 Де Свят? Де мій Демон? Врятуй мене…