13 - А думки мої тихі, тихі....

Правий берег, будинок сім’ї Малєків

Роберта гралася з дитиною. Вона спілкувалася, багато спілкувалася про усе на світі зі Стефанією, яка виявилася дуже розумною (для своїх 5 з половиною років) та кмітливою дівчинкою. Батьки дівчинки рік тому поїхали на заробітки й кожен місяць висилають гроші. Так сказала Стефа, а як там було насправді… Можливо, вони загинули. Можливо й дійсно на заробітках, хоча будинок був дуже великим.

Двоповерховий, в Солом’янському районі та з євроремонтом. Був поряд садок, басейн на задньому дворі… Великий як ззовні, так і всередині, багато спальних кімнат, кабінети аж 3 штуки, величезна кухня з вітальнею де був присутній камін. Усе це Стефа показала Роберті, а та й була не проти. Їй все сподобалося. Сподобався вечір, але НЕ те що було під кінець. Його завершення.

– Роб? Ти ще в будинку Малєків? Не виконала ще, що я тобі наказала? – їй подзвонила Мачуха Мартіша. Схоже, вона була напряжена або як завжди, чимось не задоволена.

– Ні. – Роберта подивилася на сплячу Стефу, яка заснула поки вони гралися в хованки близько години тому. Було весело… Давно Роб так гарно не розважалася. – Вона спить.

– От і добре. Відбій. Не чіпай ту малу, я хочу іншу. – почувся гучний видих Мартіші. – Хочу Люеро Корберо. Приведи її до мене. Будь-якими способами. Ти зрозуміла?

– Але ж… Той Демон… Вона з Поліції, я… – Роберта одразу зрозуміла кого мала на увазі Мачуха. Та клієнтка, яка кілька разів разом з Демоном приходила до них, а потім й сама приходила. Сьогодні. Вони розслідують справу зниклих жертв…. І тепер, новою жертвою стала Люеро, та мила дівчина… І Роб, гадки й не має як її заманити в пастку. Не те що привернути увагу…

– Я питаю. Ти зрозуміла? – ще раз, але вже більш наполегливо спитала Мартіша.

– Так. Дочекаюся Пана Малєківа та йду додому. – рівно відповіла Роб та вимкнула телефон.

Лівий берег, Поліційне відділення №33

Люеро Корберо:

– Ну що там по тій Роберті? – ми зайшли до кабінету Дениса, якщо ту маленьку кімнату взагалі можна вважати кабінетом. Минувши коридор, де зустріли купку Поліційний які щось активно обговорювали. Серед них я не впізнала нікого, а спитавши Свята, той неохоче мені розказав про них.

– Ну а що казати? Наші та твої колеги… Ден, наш Ден, брат он тої блондинки Ліззі. Так, вона фея і маленька. Як її узяли в детективи? Тато Прем’єр Міністр закордонних справ. А щодо Дена… Варить найсмачнішу каву, непогано шукає будь-яку інформацію та людей, як ти встигла зрозуміла… Той вухатий, який ельф, Артур. Жіночий серцеїд та такий собі працівник. – почав він спокійно мені розповідати, киваючи, але не тикаючи пальцем про тих кого розповідав. Але потім… Потім, його голос не одну фразу став низьким та злісним. – Щоб я тебе поряд з ним не бачив, навіть, на постріл пушки. – секунда і він продовжує своїм звичайним тоном розповідати мені про інших. – Он та руда, Ксенія. Чаклуна, нічого особливого, але її я все ж таки був обережніше Не зрозуміло іноді що в неї на розумі. А он та руда з сивою прядкою… Це наша гордість. Наталія Мортімер. Мабуть, прийшла оформлювати декрет. – він посміхнувся, а я окинула поглядом дівчину що стояла неподалік від інших. Вона була… Неймовірно гарною. Приємні риси обличчя, посмішка… Але її чоловік, який підійшов до неї з якимись паперами, обійнявши позаду та поцілувавши вже округлений живіт (схоже, 5-6 місяць), був ще краще. Половина голови його була сивою, інша чорною, але він був дуже гарний. Нічого не сказати. Не Некромант часом?..

Хоча зараз, ніхто краще за Свята не буде для мене…

 – Я зрозуміла, дякую. – посміхнулася йому я та узявши його за сорочку, притягнула до себе і почала шепотіти в губи. – А я, щоб тебе не бачила поряд з отою Ксенією, entender/зрозумів/?

– Зрозумів.

Ми ввійшли у гарному настрої до Дениса, який схоже вже зачекався нас. Дивлячись на гору замовленої на винос їжі. Багато коробок з локшиною, картоплею, обгорток з під бургерів та іншого сміття. Ну й бардак у нього…

– Та багато чого виявляється цікавого! – Ден був радий і схоже настільки, що не контролював себе. Його хвіст (собачий) рухався у різні сторони, а вуха (як у дога) просто з’явилися. Виглядав в цій формі цікаво… Як Свят, коли злився на мене. Теж не контролював себе, аж роги палали та хвіст рухався у різні сторони. Але головне, що ми знали, що інформація виявиться ДІЙСНО цікавою та корисною для нас.

– Ну здивуй нас. – Святослав схрестив руки на грудях та сів на свій стілець.

– А здивую! Ось, почнемо з головного. Хто ж така Роберта Тонкс? Це Падчірка Мартіші. Це ми знаємо, так? Так… А біологічною Матір’ю її була якась звичайна жінка, а батьком КОЛИШНІЙ президент Мустафа Тонкс, який теж звичайний чоловік. Так-так! Президент! Після Шороховича! І після того, як вони розвелися, вона забрала дівчинку, адже справжня мати померла в автокатастрофі багато років тому. Десь, коли Роберті було 4-5. Але схоже, вона сама цього не знає. Не знає мати та батька, можливо не пам’ятає. – Денис видихнув та продовжив. – А тепер перейдемо до САМОГО цікавого. Роб має…

Нас перервали. До кабінету зайшов Бажан з видом, що щось дійсно трапилося. Але сподіваюся що це не так.

– Шевчук, Корберо, на кілька слів.

…….

– Як справа? – почав Шеф, вмостившись на своєму кріслі у своєму кабінеті. – Що дізналися про той Салон?

– Багато чого, але підкопатися ні до чого. – Мій Демон дав мені слово, не перебиваючи. Це дуже втішало, адже справи в нас були кепські. Нічого нового ми не дізналися та ще й в глухий кут встрягли. Що робити? Не зрозуміло… Дуже не зрозуміло. Як діяти далі? Салон чистий по усім фронтам. Мартіша дивний персонаж, треба ще з нею спілкуватися… І Роберта, її Падчірка, виявилася дивною. Дочка Президента, хоча й колишнього…

Усе це я розповіла Шефу. Що чисто, підкопатися ні до чого. Зв’язок між зниклими дуже тонкий, майже не схожі між собою. Хтось один, та ж Амелі Гречникова, а хтось має батьків та сім’ю (Богдан та Рая). А версію Свята вирішила не озвучувати, хоча вона була досить непогана. Вони гарні, ну тобто у них справжня, НАТУРАЛЬНА краса. Тут щось зв’язано з красою, але навіщо Мартіші, якщо це дійсно вона, гарні люди? Не розумію… Невже для неї та її жертв важлива краса?