11 - Купідон стріляє у саме серце 1.0

6 години потому….

– Невже… Невже це я? – я дивилася у величезне дзеркало у весь зріст та не могла повірити очам. На мене дивилася якась приваблива, сексуальна (але не сильно) та головне неймовірно гарна жінка. Її темне волосся, яке вона постійно тримала розпатланим чи просто прибирала у хвіст, було обережно  прикрашене шпилькою для волосся з квіткою та накручене легкою хвилею. На обличчі легкий макіяж, який підкреслили стрілки, коричнева помада та легкий рум’янець. А сукня на ній… Була неймовірна. Наче якоїсь Богині зі Стародавньої Греції, але трохи змінена на новий лад. Замість одного підкресленого плеча, було два і короткі рукави ліхтарі. Також був присутній золотий пояс. Сукня була до колін, а збоку був невеличкий кокетливий розріз до середини стегна.

– Звісно ти, кицю. А хто ж ще? Думаю твій як там його… Святослав буде в захваті! – Оксана була дуже впевненою щодо своєї роботи. А вона була пророблена велика. Мене мили (ванна, миття голови, епіляція), фарбували (волосся, якому потрібний був кератин), одягали, прикрашали, робити манікюр, педикюр та навіть аксесуари підібрали. Невеличка біла сумочка, золотий, як і пояс браслет на правій руці.

– Гарна робота, Дівчатка. – до нас зайшла Мартіша, яка регулярно заходила, щоб спостерігати за нами. Її очі якось дивно загорілися побачивши мене, але думаю, що я просто втомилася і мені здалося. Роботи пророблено було багато, тому не дивно. Це нормальна реакція на виснажений день, адже краса потребує жертв. – Ви прекрасні, Панно Корберо.

– Дякую. – коротко кивнула я й мене пішли розраховувати. Вийшло… Трохи (Та що там! ДУЖЕ!) більше ніж моя зарплатня за один місяць. Віддала все до останньої гривні та пішла. Поки не знаю, задоволена чи ні, але сподіваюся що Свят оцінить мене та мою роботу, яку я проробила у Салоні.

Я спостерігала за дівчатами, піксі поки ті допомагали Оксані, але нічого дивного не знайшла. Ні в їх поведінці, ні в чомусь іншому… Звичайний Салон краси. Не підкопатися. І тому, можна спокійно сказати, що ніякої роботи не було… Майже. Окрім пліток, які дівчатка полюблять і тому, я зробила собі декілька поміток щодо дівчат та зробити дещо після побачення, а саме дізнатися про одну дівчину.

Оксана. Наполовину Фейрі, наполовину Ельфійка. Тому не дивно, що вона така гарна… Ельфи усі гарні, як і Фейрі. У них природний магнетизм та краса, яка вражає усіх навколо. Це… Так би мовити, їх сила, хоча звичайна магія, як у мене теж присутня. Вона приїхала сюди кілька років тому, їй 28 років і вона… Звичайна жінка, яка любить життя та свою роботу. Одягати, підбирати одяг та робити гарними клієнтів.

Піксі… Просто піксі. Вони не розмовляють, а лише видають дивні звуки, тому їх до уваги не беремо. Маленькі помічники та й все тут.

Ліна. Аліна Мелаш, дівчина (звичайна людина на жаль), яка робила мені манікюр та педикюр. Їй 21 рік. В ній теж нічого особливого. Працює тут майже з відкриття. Приємна людина в спілкуванні, багата на життєвий досвід, адже в неї було складне дитинство. Не стала розпитувати та тиснути, щоб не видати себе. Та й пліткувати про інших дівчат про інших було якось…. Не комфортно. Навіть соромно. Адже я не пліткарка і ніколи не була такою… А дівчата, виявилося, дуже люблять це робити.

Хоча мені й не було комфортно, але це мені дуже допомогло у розслідуванні.

А от Роберта Тонкс, та сама дівчина про яку хочу дізнатися більше в джерелах, на ім'я Денис. Хочу, щоб він трохи дізнався про неї, адже тих пліток виявилося малувато. А, ще вона падчірка Мартіші, але це вже я знаю від Дениса, тому на її рахунок ніяких несподіванок. Вона працює тут майже одразу з відкриття. Спочатку перукарем з мінімальною освітою (закінчила курси, але не має диплом) та потім щось скоїла… Не вдаючись у подробиці, щось трапилося між нею та Мачухою Мартішою. Її понизили до прибиральниці. Кишенькових грошей не отримує, тому працює. Живе з Мартішою та… Більше нічого корисного не дізналася. Вона сором’язлива, приємна дівчинка. Янголятко, так би мовити.

– Привіт. – я вийшла з Салону ДУЖЕ виснажена, але задоволена. Мене чекав на вечірнє побачення Святослав, якому я написала (і так, узяла його номер та ми навіть трохи переписувалися сьогодні під час моїх процедур) коли закінчую. Він під’їхав до Салону краси “Мадам Дешуан” рівно о 16:00, як і планувалося. – Куди підемо?

Я окинула поглядом Святослава. Підготувався, як бачу. Підстригся десь, адже скроні були вибриті трохи більше ніж зазвичай та побрився, навіть. Костюм вдяг… Біла сорочка, синій піджак та джинси. Виглядає ПРИВАБЛИВО, нічого не скажеш. І гаряче. Але я, здається гарячіше, адже коли Свят, розмовляючи з кимось телефоном побачив мене… Його очі збільшилися у декілька разів, округлившись, темні брови піднялися до гори, а рот трохи відкрився.

– Добре, дякую. Я тобі передзвоню, Ден… – і вимкнув телефон, поклавши його у кишеню. – Люеро?.. – тихо спитав він і я посміхнулася.

– А хто ж ще? – знизую плечима та підходжу до чоловіка. Дивні відчуття я зараз відчуваю. Дуже дивні, адже мені водночас і приємно (дуже!) його погляд, а водночас й трохи соромно. Не кожен день я наряджаюся на побачення. Не кожному Демону відповідаю згодою. А головне, не кожен день ходжу на побачення з Напарником.

Останнє, з розділу чогось Неймовірного.

І просто реальна правда.

Святослав Шевчук:

– Ден? Щось трапилося? Я… Трохи зайнятий, але кілька хвилин можу приділити, якщо це щось термінове. – Святослав видихнув. Він ДУЖЕ сподівався що нічого не трапилося, адже нові жертви – нові проблеми. І Бажан ще більше на них буде тиснути, хоча він тисне вже котрий день на Свята. А той мовчки погоджується…

Що вчора, що сьогодні. Дзвонив о 7 ранку, щоб спитати про справу. Не хоче нових жертв. Ніхто їх не хоче. А Люеро він так й не сказав… Не сказав про Бажана, що той дзвонив вранці. Адже не хотів будити та турбувати. Втомилася вчора, як і він.

– Так, але не те щоб… – Денис на кілька секунд замовк, що там собі надумуючи.