8 - Зниклі не тільки люди...

Лівий берег, Дніпровський район

Дім сім’ї Соколів, зниклої Раї Сокіл був невеличким. Одноповерховий, з червоної цегли, чорного даху та невеличким подвір’ям спереду за забором. Район був досить непоганий… Багато заможних будинків, на 2 чи 3 поверхи. Як дійсно більш заможні, так і більш, от як дім Соколів, звичайні. Не сказала, що вони дійсно багаті… Але схоже, вони  у достатку. Адже є величезний собака породи Алабай зі своїм власною хатинкою (видно через паркан), газон стрижений та доріжка з каменів.

– Ну дзвони. – ми вийшли з авто та підійшли до паркану червоного кольору. Я побачила той самий дзвінок та подзвонила. Роздалася гучна мелодія щебетання пташок. Дивний вибір… Але милий.

– Пані Сокіл? Пан Сокіл? – обережно спитала я, коли почула що хтось до нас йде. Ми зі Святославом переглянулися.

– Доброго дня… А ви хто? – до нас вийшов високий чоловік з сивим волоссям обережно зачесаними назад, квадратними щелепами з бородою та неймовірно блакитними очима. Вони наче світилися. Перша думка була, що він Фейрі чи Ельф, але довгих вух чи знов довгих вух не побачила.

– Ми з поліційного Відділу №33 по справі зниклої Раї Сокіл. Слідчі Шевчук та Корберо. Це ж ваша донька? – сьогодні я дозволила узяти справу у руки Святослава. Дуже втомилася, хоче ще 5 година вечора. Сонце вже звісно заходило за горизонт, але все ще усюди було добре усе видно.

– Так… – невпевнено кивнув чоловік, після того, як ми показали наші значки. – Проходьте, звісно… Алло! В нас гості, зроби чаю!

– Дякуємо!..

І ми пройшли до дому Соколів. Всередині він був дуже комфортним, затишно та досить приємно знаходитися. Світлий паркет, рожеві стіни та на тих самих стінах багато фото. З самою Раєю, її батьками та до речі… Жінка, мати Раї, Алла Григорівна, яку нам потім представили, виявилася не менш гарною жінкою. Невисока, на відміну від чоловіка, з пишними формами тіла. Їй було десь за 40, теж сиві волоси нижче плечей, великі зелені очі та пухкі губи.

Вони провели нас до столової, де стояв невеликий стіл з червоною скатертиною, на ньому ваза зі свіжими білими трояндами та чотири стільці з м’якими подушками на сидінні. Стіни у столовій були блакитні, великі вікна та прозорі штори. Кілька абстрактних картин, які мені дуже були приємні оку.

– То… Ви розслідуєте справу про зниклих? Є ще зниклі? – спитав Олександр Микитович Сокіл.

– Так, окрім вашої доньки ще двоє… – з’ясувала я та обережно подивилася на Святослава. Начебто, нічого зайвого не ляпнула. Все добре…

– Але ми їх обов’язково знайдемо. – кивнув Свят. – Тож, у Раї є діти? Хлопець можливо до якого вона пішла на побачення?

– Є, маленька донечка… Софі. Вона зараз у бабусі та дідуся зі сторони батька. – зізналася Алла Григорівна. – Ми намагалися вплинути на те, що б вона була з нами, адже… Сім’я Стаса… Не дуже… Як би вам сказати…

– Благополучна? – відповів за неї Святослав і жінка кивнула. – Розумію… Але чому ви не подали до суду? Ваша донька, Рая, її мати.

– А Стас, нікчемний покидьок… Коли виявилася нагода, прийшов та забрав Софі, щоб отримувати дитячі! Але він витрачає їх не на дитину, а на ігри та спиртне! Козел… – почав лаятися Пан Сокіл неголосно та я помітила що його очі блищали та почали яскравіше світилися. Та й вуха трохи… Змінили форму. Стали гостріше, наче у Фейрі чи Ельфа. Вперше бачу, щоб хтось ховав свою натуру…

– Тихіше, Любий… Все буде добре… Вони знайдуть Раю та ми повернемо онучку. – заспокоювала його жінка, погладжуючи по плечу. – От побачиш… Все буде добре. Обов’язково.

– Вибачте, Пан Сокіл… Але можна спитати? – обережно почала я. Дочекавшись кивка, почала формулювати питання. – Ви часом не Фейрі чи Ельф? У вас очі… Та вуха…

– На половину лише. Мій батько чистокровний Фейрі, а мати була людиною. Тож, Рая в нас вийшла лише на чверть. А Софі так взагалі майже людина… – видихнув Пан Сокіл. – А що таке?

– Та так… Нічого. Просто цікаво. – я видихнула. Розмова почала в’янути та усі важливі щодо зникнення питання ми задали. Її бачила останній раз мати, перед побаченням з якимось чоловіком (ім’я якого нам не відомо та хто він взагалі такий, адже зникла не тільки сама Рая, а й телефон її). У той день, десь по обіді, Рая побувала в Салоні краси, зробила собі зачіску, причепурилася, повернулася додому на годування Софії та пішла на побачення. Про донечку вона ніколи не забуває… А потім просто не повернулася додому.

Спочатку, Алла Григорівна подумала, що просто загулялася або вирішила залишитися у чоловіка. Хоча знаючи як вона любить Софі, яку народила поза шлюбом у 21, цього б не сталося. Але вже був вечір і треба було вкладати Софі спати, але… Але ніхто не повернувся. І на наступний день, прямо з ранку, Пані Сокіл пішла писати заяву на зникнення Раї.

……………..

Вже сидячі в машині Святослава, ми обговорювали усе що вияснили щодо Раї Сокіл, яка зникла. Вона не людина, на відміну від інших і тому… Це значно не полегшує справу. Спільного нічого між ними окрім Салону немає. От і це дивно… Чому саме вони? Чому саме Рая? В неї ж дитина… І чому інші? До родичів Богдана Севастюка ми не їздили ще, але…

– А я все ж таки вважаю, що між ними є все ж таки дещо спільне. – заявив Святослав. Я підняла свою темну брову та дивно на нього подивилася. О це так заява… І чого саме зараз? Чому саме не раніше? Іншого часу ЩЕ ПІЗНІШЕ не знайшов?

– І що це? – Демон дістав ті самі досьє з папки та показав їх фото. – Навіщо показуєш фото? Я ж їх по 100 разів переглянула вже…

– Я сьогодні думав, дивлячись на них та… Вважаю, що схожого в них є краса.

  Краса? Що??? Що він за нісенітницю несе?..

– Es decir? Тобто? Не розумію… Усі ж люди гарні... – не зрозуміла ВЗАГАЛІ про що Святослав говорить і що хоче донести мені. От не розумію і все. – Чи ні?

– Та ні, ти не зрозуміла мене. Вони від природи гарні! Ну от… Подивися хоча б на Раю. Вона дуже приваблива жінка, а після родів стала ще гарніше і без косметики… Я б… – почав говорити Свят і ЩЕ БІЛЬШЕ здивувалася його словам, а на останніх так словах взагалі впала у шок.