7 - Виняток з правил

Люеро Корберо:

Ми повернулися до Поліційного Відділу №33 одразу після дуже смачного обіду та почали вишукувати інформацію на Мартішу і знайшли декілька цікавих фактів про неї саму та звіти Салону її. Зі зв’язками Свята, тобто +1 людиною у нашій тимчасовій команді та взагалі нашими спільними силами ми дещо та й відкопали. Ті цікаві факти виявилися не просто цікавими, а й дали нам декілька перших зачіпок.

Отой казус у вигляді соусу я хочу забути наче страшний сон…

От деякі з тих самих фактів які ми накопали разом зі Святом щодо Мартіши:

Мартіша законослухняна громадянка України, тобто не має ніяких штрафів. Була тричі заміжня. Живе з народження у Києві. 38 років. Відьма у 10 поколінні. Має падчерку, на ім'я Роберта Тонкс, якій 17 років.

Щодо Салону, то податки платять, заборгованості немає ні у якого банку, все з документами щодо Салону в порядку.

І от що дивно… Ніхто не знайшов жодної інформації про її рідних. Ні про мати, ні про тата… Нічого. Взагалі, наче… Їх не існує.

Це здивувало мене і Свята та ми почали шукати їх за прізвищем.

–  Шукай Давеллін. –  приказав Свят нашому новому товаришу, “Чаклуну з Техніки” на ім’я Денис, якого ми й під'єднали до нашого розслідування. Він міг знайти кого завгодно і де завгодно. Це був дуже худий та гострими рисами обличчя чоловік. Зелені очі, чорне волосся і вдягнений у спортивний костюм на кілька розмірів більше за нього. До речі, він перевертень. Але це мене не бентежило.

 – Це її дівоче прізвище? – спитав Денис, який повернувся до нас на своєму кріслі. Його кімната була невеличкою, без вікон та з одними дверима. У ній нічого такого не було… Тобто, взагалі, окрім комп’ютера з моніторами, яких налічувало аж 5, великим столом та його стільцем, не було. Ні шафи, ні дивана… Навіть зайвих стільців не знайшлося. Нам довелося принести свої, щоб якось скооперуватися та продовжити працювати разом.

Так, працювати нам було й досі важко… Ми й досі сваримося досить часто і з цим нічого не поробити. Він мене дуже бісить. Просто ДРАТУЄ і до ворожки не ходи, це – взаємно.

– Так. – підтвердила я, кивнувши та подивившись на досьє Мартіши. – Схоже, їй не сподобалося Прізвище останнього чоловіка… – я посміхнулася.

– Чого смієшся? – штовхнув мене у бік Свят. О, і 5 хвилин не протрималися після останньої сварки. – Смішне прізвище? З нами поділися… Ну чого ти, Люеро? Ділися!

– Не хочу. – я зробила крок назад. Прізвище дійсно було кумедним, але говорити Святу не хотіла. Чисто з Відьомської naturalezas, тобто натури, яка бунтувала що разу коли її примушували робити те, що вона НЕ хоче. Ну і звісно знаку зодіаку – Водолій. Такі ми… Складні люди.

– Хочеш. Ділися. – Демон подивився на мене та зробив до мене крок, тим самим придавивши до стіни. – Люеро! – і навис наді мною, намагаючись вирвати з моїх рук документи, але я не давала. Ховала за спиною, а коли він намагався забрати (і щось мені здається зробив ми це в мить, а так просто грався зі мною), перекладала з руки у руки.

– Та пішов ти… – шиплю йому наче зла киця та намагаюся не дати їх. Але Демон сильніше тисне на себе, схопивши в мене з рук.

– Ну все, досить сваритися! – Денис забрав в нас документи, щоб ми не сварилися (за що йому дуже дякую!) та почав нам розповідати що знайшов. – Таких людей не існує.

– Тобто? – не зрозуміли ми зі Святом сказавши це в один голос і наша сварка та важка атмосфера припинилася у мить.

– От так! Ну немає їх! Я спочатку подумав, що літери переплутав… А потім виявилося що ні. Зайшов на Базу і що? НЕМАЄ. Так прізвище в Україні має лише одна людина. Це Мартіша. Навіть серед мертвих…. У Мартіши немає батьків або інших родичів. І на таке в мене лише дві версії. Або вона змінила Прізвище, але б в Базі було б її старе. Але його немає. – чоловік розвів руками.

– А друга версія? – спитав Свят. Я погодилася. Не часто це робила, але тут погодилася 100%. Версії дві та друга може виявитися цікавіше…

– А друга, що їй явно не 38 років і вона щось ховає… Не знаю, як вона змогла підробити документи та взагалі потрапити у Базу, але… Вона наче з’явилася з нізвідки 38 років тому. – Денис знизав плечима та задумався на хвилину. – Але ж ми знаємо. Ніхто не з’являється з нізвідки. Ніхто. І тому, цю Мартішу я не розумію. Вона ж могла просто зробити собі документи та вказати справжній вік. В нашому світі ж не мало демонів, відьом чи перевертнів, яким не по 50-60 років, а 500, 600… І усі вони мають документи, адже є громадянами нашої країни. Вона просто могла чесно вказати, коли отримувала документи вперше.

– То… Чому не отримала? А під'єднала когось з Міністерства чи просто якогось Підробника Доків, щоб видали липові документи?.. – спитала чи я Свята, чи Дениса, чи саму себе. Не розуміла логіки Мартіши. Це стаття, за липові документи вона може потрапити за ґрати через це.

– Та хто його зна… – видихнув Свят та повернувся до мене. – Люеро, слухай. В мене є ідея. Але треба твоя допомога в цьому. – його погляд так і кричав, що він щось задумав. І це мені ніколи не подобалося.

– Мені не подобається твоя посмішка, Демоне… – прошепотіла я та схрестила руки на грудях. – Тому спочатку скажи, а я… Подумаю. Домовилися?

– Не хочеш сходити на побачення завтра? – видає цей… Цей Спокусливий Демон і моє сердечко починає битися швидше, а у горлі пересихає.

Ой, що це… Чого це я? Люеро, зберися!

Я зрозуміла про Святослав мав на увазі та це було для справи. Навідатися все ж таки у той Салон краси “Мадам Дешуан” та щоб вони мене причепурили для побачення. Щоб перевірити усе на собі та не залишити сумнівів щодо винуватості Мартіши. Лише для справи. Ти йому не подобаєшся і він тобі лише трошки. Це для справи. Липове побачення. Липове…

Але якщо воно липове, то чому в тебе радості повний шлунок метеликів, які граються там щоразу, треба лише сказати чи зробити Святу щось таке…. Таке, що змушує мене радіти, наче маленька дитина? Реберця, наприклад… Чи взагалі, початок нашої спільної роботи? Коли він привіз мене себе!