6 - Допит?..

– Avaro. Скнара. Справа спільна, а ти перебиваєш мене. – тихо прошепотіла йому я на вушко трохи піднявшись навшпиньки, поки ми йшли коридором до кабінету Власниці Салону краси “Мадам Дешуан”. – І чому тільки Бажан вирішив поставити саме тебе в пару зі мною? Навіть поговорити нормально з цією Ніною не дав… – останню фразу вже йшла та бурчала собі під носа.

– А тобі думаєш вона повірила? Не думаю… Ти бачила її обличчя? Недовіра. Якби не мій шарм та демонічний магнетизм, то пішли б ми зараз ні з чим… – посміхнувся лише мені у відповідь чоловік та торкнувся рукою мого волосся, наче намагався погладити його. Скільки пафосу та самозакоханості у його словах, це ж просто… – І я не знаю… Рішення керівництва не підлягають спору та обговоренню. Тому що маємо, то маємо.

– Пані Давеллін, тут до вас… З Полицівського Відділу, два Слідчих. – дівчина обережно постукала у двері.

– Так, заходьте. Я вже звільнилася. – двері самі собою відчинилися і перед нами з’явилася дуже гарна жінка для своїх років. На вид їй було приблизно 40 чи більше… Вона була рудою, з милими, навіть чуттєвими рисами обличчя. Повні губи, нижня з яких була більше і вони були в яскраво червоному кольорі, помада. Впалі щоки, вилиці та великі очі зеленого кольору, наче свіжа трава на поляні та струнка фігура. Мартіша Давеллін була вдягнена у чорні джинси з високою талією, чорна кофта до ліктів з відкритим горлом та вирізом у вигляді букви V. Відверто. Дуже. І сміливо… Хоча з її 4, чи навіть 5 розміром це дуже привабливо. Навіть, трохи занадто. Руде волосся заплетено у косу. Дивний вибір одягу у таку спеку та… Загалом, жінка як жінка. Нічого особливого.

Я обережно подивилася на вираз обличчя Свята. Ніяких емоцій на це все. Взагалі.

Чи він їх стримує?

Сам кабінет був досить сучасний і підтримував стиль Салону. Прозорий стіл зі шкіряним кріслом, чорні шпалери та біла підлога зі стелею. Тут все було навпаки. Якщо у Салону була чорна підлога та стеля, то тут біла. Дивне рішення. Також, була шафа з книгами, телевізор на стіні та диванчик біля великого вікна, вид якого був досить звичайним. Місто, люди, дорога та машини. На вулиці пішов дощ.

– О, проходьте! Проходьте, любі! Не соромтеся! – жіночка зробила пас рукою та до столу за яким вона працювала (на ньому був комп’ютер та багато паперів) почали рухатися два стільці. Вона сіла на свій стілець та закинула на стіл ноги. Довгі, я б навіть сказала. Привабливі, стрункі та у чорних танкетках. Ми теж обережно присіли на ті стільці.

– Чаю? Кави? – почала пропонувати Пані Давеллін.

– Ні, дякую. – відмовилася я. Каву вже пила, досить.

– Мушу відмовитися. В нас є справа до вас. – мотнув головою Свят та почав говорити. Я не стала влізати, тож просто слухала його. – Ми хочемо перевірити ваш список клієнтів. Ви ж ведете записну книжку? Нам потрібні саме ці люди… Вони зникли та ніхто їх не бачив. – чоловік дістав нашу справу та показав досьє зниклих молодих людей. – Їх пов’язує лише одне. Ваш Салон. Якщо вони дійсно тут були, то будемо розбиратися.

– Домовилися. Це вони? Хм… Взагалі-то, це конфіденційна інформація і я не маю права називати їх імена за статтею… – ось тут влізла я і без слів поклала на стіл дозвіл на обшук її Салону краси та вона подивилася на нього. Мартіша стиснула губи у тонку та видихнула. – Але працювати зі Слідством буду. У тюрму не хочу, тож… –  Жінка встала зі свого стола та підійшла до шафи з книгами. Пас рукою, книги здвинулися у різні сторони та там був сейф. Набрала якусь комбінацію та дістала величезну книгу. Стара. Дуже… Але чому стара, якщо Салон відкрився буквально як місяць?

– Моя прабабуся заснувала найперший Салон краси “Мадам Дешуан” ще близько 150 років тому… Після неї була бабуся, потім моя мама і тепер моя черга. Кожна жінка записує сюди кожного свого клієнта і зараз подивимося про ваших зниклих… – Мартіша Давеллін відкрила книгу та подивившись на наші досьє, почала шукати імена. У цьому їй допомогла магія і буквально через кілька хвилин вона підтвердила наші здогадки.

– Амелі Гречникова, Рая Сокіл та Богдан Севастюк. Були. Ось… – вона розвернула до нас книгу та ми почали дивитися на імена. Дійсно були. Підтверджено. І дати… 25.02.23 зникла перша жертва, Амелі та про це повідомила її сім’я. Буквально за день до пропажі. Це дуже підозріло та наштовхує на думки, що ця Мартіша не невинна овечка як нам здається.

Дві інші жертви така ж ситуація. Рівно за день до неофіційного зникнення.

– Але я не причому тут одразу кажу вам. – Мартіша виставила руки та посміхнулася. – Ми лише обслугували клієнтів. Це наша робота і все. – Це було підозріло, але ці думки ми зі Святославом залишили при собі.

– Файно. – посміхнулася я. – І якщо вам нічого приховувати, то ви не будете проти якщо ми пройдемося та проведемо обшук приміщення. Вам же ж нічого приховувати. Дозвіл у вас на столі. – Свят встає на ноги, я за ним.

– Добре. – жінка впевнено знизала плечима та ми розділилися. Святослав залишився у кабінеті, а я пішла у залу по коридору з дивними картинами. Поки йшла, помітила що у коридорі занадто темно та почала шукати вмикач, але раптом відкрила якісь потаємні двері. Що?

– Потаємні двері? Як безтурботно залишати їх відкритими… – але всередині мене чекала поразка. Я сподівалася знайти там щось… Щось, що допоможе нам у розслідуванні. Докази. Справжні докази, які вказують на те, що вона винна (я чую це серцем, вона винна!), але там були лише швабри, віник та інше приладдя для прибирання.

………….

– В тебе як? – спитав мене Святослав, коли ми закінчили обшук магією та звичайними методами та вийшли з Салону. –  В мене глухо. Немає доказів.

– Я знайшла потаємну кімнату, але це виявилася кімната з приладдям для прибирання. У залі де клієнти теж глухо. – я гучно видихнула. – Але ж дати… Це не збіг обставин! Не збіг і я знаю, що вона винна.

– Я теж згоден з тобою. Це дійсно дивний збіг обставин. Тим паче усіх трьох жертв. – Святослав теж гучно видихнув та подивився кудись в далечину. –  Але крити нам нічим.