1 - Це лише початок, кицю...

– Все. Мене це все дістало! Тепер, я вже офіційно йду у декрет, Сергію Миколайовичу, – заявила Старший Детектив Наталія Мортімер, кинувши гору паперів йому на стіл та видихнула. – Справ мені не даєте, лише одні папери та папери… Зжалились би над бідною, вагітною жінкою! Ці папери… Мені НУДНО! Розумієте?! Нудно! Хочу справу, будь ласка! Офіційну! Останню…

– Ні, Наташо... – спокійно відповів їй Бажан. – Ти ж знаєш, ні я, ні твій чоловік цього не можемо допустити. – чоловік мотнув головою та обережно підтягнув до себе нову справу, яку нещодавно відкрили. Про якийсь там Салон.

– Але ж… В мене лише 6 місяць… Я ще можу за себе постояти! – продовжувала настоювати Наташа на своєму і погладжувати свій живіт. Хоч він поки невеликий (не такий як вона думала), але ж, справа! Нова справа і вона про неї знає, адже заповнювала її.

Чому? Чому вони такі жорстокі?!

Лише одна, остання.. Жінка була дуже обурена відмовою не лише її Керівника Бажана, а й потім, як виявилося, чоловіка, Джейсона Мортімера.

– Не можеш. Ти пам’ятаєш, що трапилося на останній справі, коли ти ще не знала що вагітна? Ти ледве не спалила цілий будинок. Твоя сила не стабільна та й… Наташо, люба. Ми ж про тебе піклуємося з Джейсоном. Про вас, Наташо. – Бажан піднявся зі свого місця та підійшов до Наташі, узявши її за руку. Хоча він і не був її кровним батьком, але піклувався про неї, наче батько.

Жінка завмерла на мить, адже відчула як на її талію лягли рідні руки. У кімнату безшумно зайшов Джейсон, її чоловік та обійняв і Наташа не витримала. Почала прямо по серед кімнати плакати.

– Джейсоне! Злий Дядька Бажан не хоче мені давати справу! – почала жалітися чоловіку руда та плакати йому в жилетку, наче маленька та безпомічна дитина. Останнім часом, вона й була дитиною. Гормони ж... Бажан же вийшов з кабінету, щоб залишити пару на самоті. Джейсон підморгнув йому і Капітан зник з їх очей. Хоча це й був його кабінет, але іноді… Траплялося й таке.

Хоча чого тільки не траплялося у Києві за останні кілька років! І крадіжки, і пів міста ледве не рознесли через одного дуже сильного Чаклуна… Але цю історію майже ніхто не згадує. Дуже жорстока. Багато чого було після того, як посадили Віталія Карбишева, який намагався знищити усіх Магічних істот.

– Прямо так і сказав? – посміхнувся Джейсон, почавши жаліти кохану. – Ну тоді ходімо додому… Завтра оформимо тобі декрет…

– Добре, ходімо… – дуже легко погодилася Наташа Мортімер та вони пішли звідти. – Я стала такою… Такою розмазнею, любий…

– Ні, що ти… Ти дуже сильна жінка. Просто тобі потрібен відпочинок…

Бажан був дуже радий, що Наташа нічого не спалила у гніві. А могла, навіть Київ спалити. Легко! Але він дуже радий, що нічого не зробила.

Капітан стояв по середині свого Відділу №33 та думав. Кого ж відправити на цю справу, ревінь небезпеки якої ще не визначено… А потім згадав про одну жінку, яка завтра прилітає з Іспанії (переводять до рідної України з іншого відділу) та кинув погляд на Шевчука. Святослав Шевчук був Демоном, а вона здається, Відьма. Непоганий тандем вийде з них… Та й цей Демон останнім часом засумував без серйозних справ на роботі…

– Шевчук, справа твоя. Напарниця прилітає завтра, зустрінь її належним чином, домовились? – на стіл здивованого Святослава впала папка з останньою справою.

– Так, Капітане. – як зазвичай відповів Святослав та кивнувши, почав читати справу. Минуло кілька секунд і тільки ЗАРАЗ, коли Бажан почав повертатися до свого кабінету, дійшов смисл його слів. – Напарниця? Капітане! Стійте!

– Питання, Шевчук? – зупинився на півдорозі до кабінету Капітан Бажана та повернувся.

– Так, щодо напарниці… Ви впевнені? Може я якось сам?.. Остання розкрита справа була розкрита мною особисто і… Може, і цього разу довіритесь мені? – Шевчук не те щоб не хотів напарницю, але і йому одному було непогано. Наказ Капітана – є наказ. Повинен виконуватися, але ж… Напарниця… Він одинак як по життю, так і у роботі. Останній напарник не витримав Шевчука та перейшов до іншого. Так не можна було робити по серед справи, але Андрій був НАСТІЛЬКИ наполегливим, що Бажан дозволив зміну напарника. І з того моменту… Минуло десь кілька місяців як Свят один. І йому досить непогано одному. Усюди.

–  Ні. Або ви разом, або ніхто. – Бажан наполегливий. І впертий. І схоже, його все ж таки чека напарниця і її треба зустріти…

– Добре, зрозумів. – він віддав честь та посміхнувся, коли Капітан відвернувся.

Ну-ну, чекай Напарнице! Я тобі таку зустріч влаштую, що ти сама від мене втечеш швидше…

На наступний день……..

Люеро Корберо:

– Дякую ще раз… До побачення…. – я кивнула жінці, яка перевіряла мою валізу та забрала її. Важкувата трохи, але мені не звикати. У Іспанії, я звикла до труднощів на роботі.

Перевести у Відділ №33 мене до рідної країни, звідки родом моя мама та в деякому сенсі я, було спільним рішенням. Не тільки мій тато порадив побувати в чарівній країні під назвою Україна, а й мама. Вона дуже хотіла, щоб я побувала на її рідній землі. Та й… Є, в цій країні щось загадкове, окрім звичайної магії та магічних істот. Назва гарна...

Наприклад, моя тітонька Олена, яка прийме мене на перший час, поки я шукаю квартиру. Вона погодилася одразу, адже давно (близько 22 років) не бачила мене. Я народилася саме в Україні, у місті Київ, але переїхала, як тільки мені виконалося один рік до Іспанії, у Мадрид. Там навчилася ходити, розмовляти та відтепер, повертаюся на рідну землю.

Сергій Миколайович, мій новий Капітан та Керівник сказав (я спілкувалася з ним по відео зв’язку та ми обговорювали усі деталі нашої співпраці), що мене зустріне якийсь Святослав Шевчук. Він стане мені за, цитую: “Старшого брата”. Тож, мені варто довіритися йому.

Але я не довіряю йому. І не довірюся, поки ми не знайомі досить добре.