***
Задумав Півень на світанку
прокукурікати на ґанку.
Злетів на пліт і на все горло
розкотисто заголосив.
- Ба, який голос! Наче солов’їний! -
хтось поряд з ним заговорив.
- День добрий, - вслід додала гостя,
що з лісу вибігла на спів.
- Я Вами вражена настільки,
що більше не знаходжу слів.
Півень миттю озирнувся:
розкішне хутро, рудий хвіст,
привітливо всміхались ікла,
ховаючи лестивий хист.
- І Вам день добрий, пані Лиско, -
бадьоро Півень відповів.
- Здивований приємно, що мій виступ
прийтися до вподоби Вам зумів.
Лисичка ближче підступила,
висловлюючи скептицизм:
- Чи здатні, пане, продемонструвати
подібний батьку артистизм?
Зніяковів раптово Півень.
Як батько кукурікав він не знав.
Отож про віртуозність пращура
у відповідь Лисицю запитав.
- Він на плоту, заплющив око,
співав так гарно, що та й ну!
- І я так зможу! - гонорово
відрізав птах без сумніву.
Почав одразу пародіювати
і все як було сказано зробив
та пані Лиску знов не вгамувати:
- А що якби обидва ока ти закрив?
Та тільки-но зімкнув він очі
Руда до нього підскочила
і швидко простягнувши лапки
упевнено його схопила.
Подалася хутчіш до лісу
- поласувати Півнем час
та перш ніж оголила зуби,
здійнявся звучний галас:
- А мати твоя так не робила!
Вона спочатку піснею стелила.
- Та я вся в матір! - мовила Лисиця
й собі під ніс зашепотіла.
Настільки зосереджено
собі щось Лиска виводила,
що не помітила як Півень
без сумніву розкинув крила
і шурх на гілку дерева здійнявся.
- Ти ба! А Півень то не побоявся
мене тією ж хитрістю узяти.
Такого не могла я уявляти…
Постояла Руда, помізкувала трохи.
Такого з нею не бувало за всі роки.
А Півень повернувся до плоту,
тепер він навчений не довіряти всім в сліпу.