Сонячні жоржини

Перші сонячні промені ковзнули лісом, долиною, маєтком. Земля прокидалася після ночі, наповненої ранніми осінніми ароматами.

Еліор, стоячи біля прочиненого вікна, знову, як і декілька років тому, споглядала всю дивовижну красу. Листяний ліс, який простягався на північ, сяяв золотим відтінком під ранішнім сонцем, тому що листя дерев почало червоніти, а інше - забарвлюватися у жовтий, коричневий чи у всі відтінки помаранчевого.

Промені осяяли простору кімнату маєтку графства Лорвіл. Вони поступово проповзли по підлозі,тонкому килиму і розсипалися по кімнаті невеличкими зайчиками. Графиня Еліор, леді Бовільре, замріяно, ледь посміхаючись, вдивлялася у одну точку. Завитки каштанових локонів спадали на плечі, шию і руки, утворюючи сяючу хвилю на сонці.

На столі, у прозорій вазі, стояв букет бордових жоржин зі світлими голівками крихітних троянд. Де-не-де, поміж великих квітів, проглядалися пагони сухоцвітів, які нагадували то пишні суцвіття заячих хвостів, то жовтенькі парасольки, то звичайні гілочки зеленої трави. Запашна композиція була обв’язана товстою атласною стрічкою, яка одним кінцем торкалася води, а іншим безборонно опускалася, торкаючись столу.

Один з промінців вихопив білу сукню, яка вільно звисала з вішака. З щільного вбудованого корсету на спинних затяжках, спадала ніжна шовкова спідниця, знизу оздоблена розкішною вишивкою. Довгі напівпрозорі рукави, тісно припасовані до ліктя, розходилися до зап’ясть пишними дзвіночками, підібраними м’якими позолоченими ґудзиками.

До кімнати відчинилися двері, і скрипнула підлога. Ззаду до Еліор підійшла її найкраща подруга, майже сестра - Аннушка Бейкер. Вона обійняла графиню за плечі і гаряче прошепотіла у саме вухо:

- Я хіба не казала, що ви обоє візьмете шлюб?!