Два мечі, одне серце

Ломота в тілі. Це перше, що відчула Еліор після того, як прокинулась. Руками, ногами було важко керувати, все тремтіло, ніби тебе напередодні побили. Ніздрі вдихали свіже ранкове повітря. Графиня, зібравши всі сили, сіла на край ліжка. Аннушка спала поряд, скрутившись клубочком. Навколо була німа тиша.

Стомлене військо декількох графств зупинилося на перепочинок до Південної провінції графства Бовільре, в одну з захисних фортець. Місця для всіх було небагато, але воїни були раді відпочинку у спокої.

Еліор зібрала думки до купи. Ерік… його нема. “Чого ж він не послухався мене?”. У голові билася думка, що це вона, Еліор, не забезпечила життя цьому хлопчині. Багато полягло воїнів і це не було провиною графині. Але він…

Дівчина, коротко помолившись, все ж таки прийняла таку волю Господню. Еліор встала з ліжка і тремтячими ногами пройшлася по кімнаті. У кутку просто обставленої кімнати стояло високе дзеркало. Там у відображенні стояла дівчина. Дівчина-графиня. Дівчина-воїн. На щоці виднілася свіжа подряпина. Під білими прозорими рукавами нічної сорочки проглядалися синці від ударів. Де-не-де, ноги теж були поплямовані. Перев’язана рана з попередньої битви нила від перенавантаження. Голубі очі розглядали каштанове волосся заплетене у косу, сильні, але тендітні руки і спокійний вираз обличчя.

- Елі? Ти вже не спиш?! - Анна, протираючи очі, заспано дивилася на графиню.

- Аннушка, ти встала! Та вже прокинулася. - Еліор повернулася до подруги і дбайливо провела рукою по голові.

- Як ти?

- … ніби і не спала. Втома відчувається…

- І видніється. - Анна тихо прохихотіла. - Ти виглядаєш заспаною. Гайда вмиватися! - Дівчина зіскочила з ліжка і поставила на стіл велику таріль з чистою водою і кухлик з рушником.

Дівчата, допомагаючи одна одній, вмили обличчя, шию, руки. Трохи пустуючи, Еліор помітила, що на низенькі приліжковій тумбі лежав якийсь незвичайний невеличкий предмет. Вона перестала хлюпатися у воді і підійшла до тумбочки. Цим предметом була невеличка дерев’яна коробочка на якій було викарбувано герб графства Лорвіл.

- Що там? - через плече графині вже заглядала Анна.

- Та не знаю…

- Відкривай.

Спогади, емоції, додумування, молитви… Все попливло перед очима. Ніжні і таємні погляди. Всі розмови і зустрічі. Недоспані ночі, коли мріяли у срібних зірках і сонячні ранки.

На крихітній оксамитовій подушці зручно вмостилася срібна обручка. На ній не було ні дорогоцінного каменю, ні візерунків. Лише на внутрішній частині вирізьблена літера “Е”.

- Це… це ж від Альберта?! Це справді від нього! - Анна притулила рот рукою, а графиня непорушно стояла, тримаючи коробочку відкритою.

- Надягай скоріше!

- … ні, чекай. - Еліор вже приставила палець до обручки, але різко закрила коробочку. - Хай він зробить це сам.

- Що?! Ти підеш до нього перша?

- Я зроблю йому виклик.

- Виклик!? Ще один сюрприз!

- Зараз зрозумієш.

Коробочка була покладена на місце, а Еліор почала нашвидку вдягатися. Сукня, з безліччю застібок на спині, додавала глибини і контрасту каштановим пасмам, легко зібраних наполовину. З насичено-сливових рукавів звисали тонкі атласні стрічки. На талію вдягнувся вузький пояс, за який були закинуті рукавички з темної шкіри. Також до ремінця Еліор прикріпила гаманець, у який поклала подарунок від Альберта.