Ціна свободи

- Андре, ну як ти? Тримаєшся? - у перерві між сутичками друзі перегукувалися, коли були поруч.

- Прориваємося потроху!

Двоє хвиль накочувалися одна на одну по-черзі. Ередіонці притиснули фланг війська на чолі з Альбертом і Андре під пагорб, а кандатольці відштовхувалися від нього, намагаючись обійти. Двоє графів вели групи озброєних і надхненних солдатів то в один бік, то в інший. По один бік обоє військ впиралися об низку горбів, а з іншої сторони, трохи позаду від кандатольців, ледь виднілися темні плема підступних боліт.

Мечі воюючих блищали, іноді від пересердя з-під сталі вилітали іскри. Як на будь-якій війні, було чути крики поранених і збезсилених тіл.

Люди двох королівств були сповнені ненависті один до одного. Брови, так само як і мечі, скакали по обличчю. Багатьом втомилися вилиці від того, що щелепи з усієї сили стискалися.

Андре, здолавши ще одного ередіонця, на мить зупинився і обвів поглядом навколо себе. Неподалік рубався Альберт, багато воїнів гаряче зустрічали своїх ворогів, щоб потім здолати. Іноді по полю битви хтось пролітав на коні і вітер мчав їм у спину.

Страшне було місиво навколо. Пахло залізною кров’ю. Трава, випалена гарячим сонцем, змішалася із землею під сотнями копит і ніг. Спека зробила листя дерев посохлими і вже не такими зеленими, тому навколо грали однакові кольори. Здалеку наближалися дощові хмари.

Раптом над тьмяним найвищим пагорбом замайоріла жовта пляма. Це видиво привернуло увагу декількох поглядів. Цією плямою був знатний герб родини графства Бовільре. На яскраво-жовтій хоругві виднівся темно-зелений хрест, кінці якого були гарно закінчені завитками.

Над долиною пронісся гарячий заклик:

- До зброї! В бі-і-ій! - кричало два голоси одночасно.

Герб завис над полем битви, але тоді різко злетів над пагорбом і погнався у руках одного з воїнів прямо на місиво донизу. З пагорба, у бік ередіонців, з усієї сили влетіла професійна сотня на чолі з Еліор. Загін вже складався більше ніж з сотні мечів, бо до них доєдналася ще зо сотня добровольців. Розсипавшись широким віялом по три-чотири ряди, воїни вдарили ворогам у боки. Для багатьох це було несподіванкою, тому під професійними мечами люди падали, мов снопи.

До Альберта, який чомусь ніяк не міг здолати супротивника, підлетіла на Фалесі Еліор. Вона на скаку знесла голову ередіонця і усміхнено крикнула до графа Лорвіл:

- Свої своїх не залишають! - графиня зістрибнула з коня, - І б’ються разом! - виставивши всій меч вперед, вона вразила ще одного ворога.

Летюча сила підкріпила ряди кандатольців і разом військо почало тиснути ворогів на південь графства.

Дика січа продовжувалася більше години. Ередіонці відчули наругу і почали відступати. На шляху битві іноді зустрічалися спалені будинки, пограбовані маєтки дикунами. Дихання воюючих душило спекотне повітря, відчувалося, що скоро землю скропить пізній серпневий дощ.

Поступово поле битви потроху опустівало, хтось втікав, визнаючи свою поразку. За військом, яке добивало ередіонців, йшли групи людей, збираючи поранених і загиблих. Тут Еліор, яка також відійшла позаду війська, несподівано зупинилася. Біля одного з тіл ворушилося двоє людей, а поруч лежав знайомий кашкет. Графиня підійшла до бездиханного тіла свого воїна і впала навколішки. З очей бризнули сльози.

- Ні-і-і-і-і!! - вона била його в груди. - Прокинься! - Еліор розридалася, але жодного схлипу не було чути з її вуст.

Сльози текли, але допомогти сироті Еріку ніхто вже не міг.

- Графине, потрібно поховати тіло…

Еліор беззвучно сиділа біля хлопця, тримаючи його ще за теплу руку.

- Дайте мені ще секунду. - Вона знала, що потрібно піклуватися про інших, поранених та немічних.

Графиня нарешті опанувала себе, встала і відвернулася від тіла, притримуючи рот рукою ще під емоціями.

- Все буде добре… - до неї накульгуючи, підійшов Андре, якого поранили у ногу. Він поклав руку на плече, а вона в свою чергу витерла сльози і сказала:

- Це війна… треба продовжувати боротися за тих, хто не може цього зробити. Але… він був ще дитиною…

- Війна закінчилася, Еліор. - Андре глянув на сестру і слабо посміхнувся. - Ми перемогли…

Графиня здивованим, втомленим поглядом обвела присутніх, які, прогнавши ворога, сходилися до купи. Закрапав дощ. Волосся прилипало до обличчя, тіло обтягувалося мокрим одягом. Битва скінчилася. Ворог відступив.