У залізних лаштунків є серце

Тепер вже Еліор стояла на розі двох доріг. Одна з них була коротким шляхом до графства Лорвіл від кордону, а інша вела до міста Бовільре, звідки повинна була з хвилини на хвилину підійти сотня з воєводою Вільямом, яку вона залишила у центрі провінції на “крайній наступний випадок”.

Вдалині поступово здіймалася курява. Скоро вже можна було розгледіти рішучі обличчя запилюжених вершників.

- Вітаємо Вас, графине Еліор! Ми прибули за Вашим наказом і готові бути знову Вами водимі!

- Вітаю і вас, мої вірні воїни! Хай Бог керує нами!

Тут у повітря голосно гримнуло “Амінь!”. Загін рушив за командиром і графинею ближче до табору.

- Отже, давайте зупинимося тут… - леді Бовільре стримала коня і розвернулася обличчям до воїнів. Так само зробив і Вільям. - Наше графство, наша домівка у небезпеці. Всі ви знаєте це, всі хочете помститися і відвоювати рідну землю, у першому бої ви вже частково це зробили. Нам усім потрібно пам’ятати, - почала свою промову Еліор. - що Господь воює за нас. Ніхто не хоче кровопролиття, зараз воно є вимушеним. Наш Бог - справедливий Суддя, тому нехай через наші руки здійсниться правосуддя над загарбниками нашої Батьківщини! У цій битві нехай Він - графиня вказала рукою на небо. - буде нашим Полководцем! Не покладайтеся лише на себе, на свої навички і зброю. Тільки на Нього хай буде надія наша! Слава Ісусу Христу!!

Тепер вже вдвічі сильніше солдати крикнули “Навіки слава!” і озброєна маса під керівництвом Еліор і благословенням Бога попрямувала у сторону табору.

- Ерік, зараз ти залишаєшся у таборі, разом з Анною Бейкер.

- Ні-і-і! Тільки не це! Ви ж обіцяли, що я буду Вашим зброєносцем!

- Тільки не в цьому випадку. Боюся, що ти просто не будеш встигати за мною. Аннушка, прослідкуй за ним.

- Ну, будь ласочка! Не залишайте мене тут! - став благати хлопець.

- Ні і крапка! Ти залишаєшся тут і будеш допомагати пораненим. У всьому слухайся Анну, чув?

- Та чув… - понуро відповів Ерік, опускаючи голову. Але в його темних очах зблиснули хитрі вогники.