Порушення заборони

Очі тужно дивилися на трійку вершників, яка височилася над пішим військом. “А чи побачу я їх коли-небудь знову?” Таким питанням задавалася Еліор, проводжаючи своє військо, але без свого супроводу. Андре зліз з коня, бо захотів попити води на дорогу. Тут йому в груди влетіла графиня.

- Бережи себе, будь ласка! Ти потрібен мені як брат, як друг і як радник. Повертайся…

- Обов’язково повернусь, якщо Господь захоче цього. - брат і сестра тихо стояли обійнявшись десь хвилину і тоді, відсторонивши Андре від себе, Еліор промовила:

- Все, їдь… З Богом!

Обоє глянула один на одного, і лордьє Бовільре застрибнув на коня. Свої ж сльозні зіниці від брата, Еліор перевела на Альберта.

- І Ви… бережіть себе. - з ніжним смутком промовила графиня, ледь втримуючи емоції.

- То Ви вирішили цього разу до мене на “Ви”? - посміхнувся граф Лорвіл, але згаслими очима.

- Це для офіційності, бо ми не самі, Альберт.

З печаллю в серці розпрощавшись, Еліор залишилася у таборі з деякими воїнами, які були серйозно поранені, а також з Анною і Еріком. Вона прагнула б зараз осідлати коня, свого Фалеса, і зірватися разом із військом до бою, але їй це заборонили, хоча й не дуже суворо.

Тому Еліор вирішила чекати. Чекати вістей із кривавої сутички. І через дві години вони прибули. До табору влетів вершник з перев’язаною рукою брудною тканиною, яка була наскрізь просочена кров’ю. Кінь важко дихав, його боки, морда були вкриті піною.

- Перевага у силі в нас, але ередіонці рубаються, як загнані вовки.

- Наші дотримуються тактики? - запитала графиня одного із воїнів, який був посвячений у план битви, а тепер привіз їй новини.

- Трохи змінили курс до східного перетину із Південною провінцією.

- Ередіонці підманюють їх до боліт… От хитрюги!

- Так точно.

- Іди до фельдшера, хай тобі перев’яжуть руку нормально. Потім відпочинь.

Стривожена графиня вирішила скласти план допомоги. Вона знала - якщо дикуни заведуть її військо до непрохідних боліт, то обидві ворогуючі сторони знайдуть там кінець. Таким був підступний план ередіонців.

Для того, щоб запобігти цій трагедії, Еліор вирішила невеликим загоном обійти місиво і вдарити ворогам у бік. Вона дуже сподівалася таким чином відволікти увагу від болотної пастки.

- Ерік, у мене для тебе є велике доручення.

- Я Вас слухаю! - хлопець по своїй звичці став струнко перед графинею.

- Я посилаю тебе до Бовільре з коротким повідомленням для командира Вільяма.

- До цього воєводчика?! - Ерік незадоволено підняв брови.

- Слухай, хлопче, це дуже важливо! Ти викличеш на підмогу професійну сотню з додатковими добровольцями. Вони вже там чешуться і гризуть нігті від нетерплячки, хоча після того, як я їх туди відправила на відпочинок, минув лише тиждень.

- О-о! Якщо така справа, то я вже вирушаю!

- Чекай, ти ж не підеш пішки! - тут Еліор крикнула до дрібного служки. - Марко, приведи зі стійла найпрудкішого коня. І щоб вже був осідланий!

Леді Бовільре завела Еріка до свого намету і власноруч закріпила згорток для Вільяма за таємним ременем хлопця.

- Кінь готовий, рушай прямо до маєтку, ніде не зупиняючись. Передай повідомлення воєводі в руки і повертайся сюди разом із сотнею.

- Добре! Вже лечу!

Хлопчина заскакнув на швидкого коня, який прагнув бігти, помахав вже новим капелюхом і рушив.

- І що ж ти цього разу за сюрприз вигадала?! - Аннушка, проводжаючи разом із Еліор Еріка, зацікавлено, але стривожено дивилася на графиню.

- Будемо допомагати, а що ж іще!?

- А хіба тобі не заборонено? - Анна підкинула брівки догори за своєю звичною манерою.

- А хіба не я графиня?

- Воно то так… Гаразд, чим допомагати?

Еліор розсміялася:

- То ти готова підкорятися моїм витівкам?!

- Сьогодні так!