Заборонений день

- Ці дикуни побігли зализувати свої рани, обдумали ситуацію і надіслали нам оце. - Андре ляснув картонкою-листом, який був написаний такою ж кривулястою рукою, по столу, за яким зібралася рада.

- Цікаву стратегію придумали: обрали місце і час початку битви. Напевно, їм від своїх надійшла велика допомога, бо у таборі побільшало людей і шатрів, тому й стали сміливішими.

У наметі ради знову був загальний збір. Після першої великої битви минув тиждень, і ередіонців притиснули майже до кордону. Обличчя головнокомандувачів та благородних душ були наповнені серйозністю, але водночас виражали стриманий спокій.

- Приймаємо виклик! Нам іншого нічого не залишається. - підсумувала Еліор, стоючи ще із перев’язною рукою.

- Ні, Елі. Ти точно не підеш вже нікуди! - вставив своє слово брат графині.

- Хто це вирішив таке?! Я маю вести військо! Без обговорень!! - погляд леді Бовільре палко обводив присутніх, але більшість не наважувалися зустрітися поглядом із сердитою Еліор.

- Ні, так не піде! Ти поранена, ще ослабнеш у бою!!

- Нічого я не ослабну. І, взагалі, якщо ви всі не знали - меч тримається правою рукою, а не лівою.

- Воно то так, але це все одно небезпечно. Ми так радою вирішили. Прошу, Еліор, дослухайся до нас! - Андре благально дивився на сестру.

- Оце дива… Вирішують замість мене…! - Графиня, не попрощавшись, вибігла із намету.

Біля свого намету вона зустріла Аннушку, але не звернула практично ніякої уваги на неї. Вона послідувала за блідою і сердитою графинею до шатра.

- Що знову трапилося?! Та заспокойся вже нарешті! Тобі не можна ще так багато хвилюватися!

- Чому всі вважають мене слабкою?! Як я б зараз хотіла грюкнути дверима! Але навколо одні покривала. - дівчина нервозно ходила по намету, а за нею слідом літала її подруга.

- Ну все, заспокойся, Елі. Розкажи, що там.

- Мені заборонили приймати участь у битві. Я повинна вести військо! Я потрібна їм!!

- Ти не думала, що це Божа воля, щоб ти залишилася у безпеці?

- Ага, графиня в безпеці, а піддані йдуть на смерть! Чудовий план!!

- Вони справді піклуються про тебе.

- Може це і так, але мені це не дуже подобається.

- Ти забагато береш на себе відповідальності… - докірливо відповіла Анна.

- А хіба не потрібно графині все ж таки брати відповідальність і піклуватися про свій народ!? Хіба ні?!

- Потрібно. Але що ще важливо, так це не виснажити себе у вічному поспіху і намаганні домогтися всього самотужки.

- Що я точно знаю, потрібно молитися. А там Господь дасть мудрість, вона зараз всім потрібна.

- Ось це правильно. Давай разом звернемось до Нього.

Дівчата взялися за руки і почали молитися, почергово звертаючись до Свого Небесного Батька, від якого Єдиного дається справжня мудрість і охорона.

Еліор все ж таки трохи вгамувала свої бурхливі емоції непокори і вирішила взяти на себе хоч управління підготовкою до завтрашнього вирішального бою. Цілий день то тут, то там, по табору королівства Кандатол виднілася світла лляна пов’язка, яка підтримувала слабку руку графині.

Еліор на власні очі пересвідчувалася, чи начищені мечі та наконечники стріл і списів, чи приготовлено збрую для коней, чи воїни мають все необхідне для битви. Говорячи добре слово, сиплячи порадами і підтримкою, юна леді їздила або ходила до кожного намету в таборі.

Стомлена за цілий день активної підготовки, Еліор зайшла до свого намету.

Горів каганець, і по наметі тьмяно блимало світло. Трохи так постоявши посередині, з очей графині потекли сльози. Це була молитва клопотання і благання перед Богом за свій народ і завтрашню битву. Вона впала навколішки і промолилася так до опівночі, заснувши перед матрацом.

Аннушка, прокинувшись серед ночі, побачила графиню у такій позі сплячою, розбудила її і тихо вклала. Настала коротка і неспокійна ніч.