Шлях до перемоги

- Вони завернули сюди, тут ми могли б їх перехопити.- Якщо армія розділиться, то ворог проникне до середини.

Чоловіча запальна дискусія панувала за столом. Над декількома пожовтілими мапами стояче схилися граф Альберт, лордьє Андре, генерал і декілька воєводців-командирів, серед яких був і Вільям. Лорда Фрідріха з ними не було. Він залишився у маєтку Бовільре, віддаючи перевагу молодим розумам, силам і можливостям, але давши багато порад. Останнім часом він вже не був таким “міцним горішком”, йому важко давалися фізичні навантаження.

Раптом до намету ради несподівано увійшла графиня. Вона невимушено привіталася, зупинившись біля входу. Присутні запнулися на півслові, не очікуючи таку гостю. Поранена рука була підв’язана лляною хусточкою, але Еліор трималася впевнено, ні краплинки себе не жаліючи.

Чоловіки потроху “оговталися”, а один із воєводців хотів запропонувати сісти графині, на що та відповіла:

- Не потрібно, - Еліор простягнула руку, ніби заперечуючи. - я така, як всі, постою. - і уникаючи погляду Альберта, вона стала між Андре і Вільямом.

- На чому зупинилися? - у наметі панувала незграбна тиша.

- На тобі, Еліор. - Андре втупився у сестру веселим поглядом. - Ти нас усіх відволікла.

- Думаю, варто продовжити ось це, шановні! - графиня вказала пальцем у карту, теж дивлячись у очі братові, тільки серйозно.

- Гаразд…

- Ми тут розмірковуємо, як краще було б відбиватися і наступати під час можливої битви у цьому місці. - генерал Генрі обвів пальцем територію біля пагорбів.

- А чи не краще заздалегідь зробити засідку біля лівого флангу ередіонців, обійшовши їх біля урвища, куди вони точно не поткнуться?

- І що тоді? Якщо це буде невеликий загін, то вони підуть на вірну смерть.

- А чому загін має бути саме малим? - продовжувала свою думку Еліор. - Половина війська буде йти в обличчя, а інша частина неочікувано сипне в бік.

- З неочікуваністю недоладка. Вони відчують запах наших вогнів з боку і будуть готові до небезпеки. У ередіонців дуже чутливий ніс.

- А ми і не будемо запалювати вогні. Солдати сховаються хто в улоговині, хто в ліщиновій посадці. З низини ередіонцям їх видно точно не буде.

- Головне, щоб хрускіт горіхів у зубах не видав засідку. А то як почнуть всі гуртом жувати ліщину! - тут вже всі присутні засміялися із дотепного жарту. У гурті знялося напруження.

- Я пропоную закінчити цю раду на такій позитивній ноті.

- Але я лише прийшла!

- Всім потрібен відпочинок, Еліор. - Андре обвів поглядом присутніх і посміхнувся. - Ще продовжимо.

Рада закінчилася, і всі потроху почали виходити зі намету. Дехто підходив запитати, як себе почуває графиня, а хтось просто бажав здоров’я і йшов відпочивати до власного намету.

Останнім до Еліор, вже на вулиці, підійшов Андре. Брат і сестра обійнялися.

- Як ти?

- Я нормально. Нічого страшного, - Еліор торкнулася перев’язки. - майже не болить.

-Ти… Я не знаю, що сказати… Навіщо?!

-Що - навіщо?

- Ти підставила себе?

- Я…? Йому б поцілило в голову.

- Так ти врятувала йому життя… - Андре ковтнув слину. - Я хвилювався, Елі! Ти… ти потрібна нам всім, розумієш?

- Розумію.

- Головне, що ти жива…

- Бог зберіг. Його була воля, що стріла не потрапила… в серце… - графиня опустила очі додолу.

- Так… До речі, тебе там ще хтось чекає… - Еліор розвернулася і її очі зустрілися з очима, які часто їй згадувалися.

- Гаразд… - вона відповіла братові і, зачекавши, поки він усміхнено відійде, підійшла до Альберта.

- Привіт…

- Вітаю! - Еліор важко було дивитися в зіниці графу Лорвіл, але вона вже ж таки поглянула.

Глибокі очі виражали сором, жалість і приховану радість одночасно. Щелепи були міцно стиснуті, а вилиці сильно напружені. Тут Альберт ніжно посміхнувся:

- Дякую! Ти… ти врятувала мені життя, але… пожертвувала собою.

- Я… послухай, я знала, на що я йду.

- Але ти ж не знала, куди потрапить націлена стріла! Вона призначалася для мене!!

- Я точно знала, що якщо не прикрию тебе, ти був би наскрізь прострілений… одразу.

- Ти хотіла, щоб я жив…?

Альберт вже без скутості глядів Еліор у блакитно-сірі очі, які на сонячному промінні здавалися маленькими океанами.

- Тобі ЦЕ цікаво? - дівчина з усмішкою відвела погляд.

Легкий вітер розвіював прядки її каштанового волосся. Вона стояла перед чоловіком, якого кохала, сама не відаючи про це.