Кров на астильбі

Із запеклих точок приїздили нові послання. Військо то відходило, то наступало. Ворог тиснув, не даючи спочинку. Андре вже побував у першій сутичці, відчувши на собі меч ворога: тонке лезо легенько зачепило над бровою, і кров тоненькою цівочкою стікала до щоки.

До табору вже приїхала Еліор на чолі іншої частини великого війська. Скоро повинні були прибути і з Лорвіла.

Графиня бачила посланця. Мертвого. Зі спини стирчала ворожа стріла розвідника.

З хвилини на хвилину почнеться гарячий бій. Бій захисту. Перший справжній бій графині. Еліор сиділа на своєму Фалесі повністю озброєна, дивлячись туди, куди вони повинні були вирушити вже зовсім скоро. Дівчина, чи не єдина тут, у військовому таборі, нетерпляче стріляла очима. То до неї під’їжджали з новим посланням, то брат і воєвода щось перемовлялися, залучаючи і її до розмови.

Нарешті з північного заходу почулося тупотіння - мчало військо Альберта на підмогу друзям.

- Ну що ж…, гра почалася. - знову повторила свої, вже сказані слова, Еліор.

Військо рушило. Вже як доходили до місця битви, все скупчення військових стали для короткої молитви. Кожен молився про себе, про товариша, про рідних які залишилися вдома. У повітрі чувся приглушений звук близької колотнечі. Всі беззвучно стояли, лише дерева шелестіли ще зеленим листям, іноді пофоркували коні.

З передніх лав вирвався чистий дівочий голос:

- Вперед!! - бойовий клич перервав тишу і маса на конях і пішки рвонули вперед, то розділяючись кубками, то знову сходячи в одну велетенську хвилю мечей, кольчуг, грив і рук.

У спину побратимів “вдарилася” ця хвиля. Почулися перші зойки, і на полі бою все змішалося. Якщо б хтось спостерігав за цим усім дійством зі сусіднього пагорба, який здіймався над потоптаною тисячами ніг долиною, то дійсно побачив би бурю в перших рядах і дві маси, які накочувалися одна на одну.

Летючи на коні, Еліор бачила багатьох мертвих і поранених, які стогнали від болю з перекошеними обличчями, просто лежачи на прим’ятій траві і багнюці. Дехто був наскрізь проколотий списом, когось вразив ворожий меч або стріла. Поламані один об одного щити заважали нормально пересуватися.

І ось вже ередіонці відчули тиск і силу тих, хто захищав свою землю, народ і свободу. Помалу навала почала відступати, пересуваючись ближче до кордону. Графиня із військом била ворогів у спину. Еліор злізла з Фалеса і наказала Еріку, який знаходився у задніх лавах, відвести коня до табору. Підбігши до Андре і Альберта, трійка повела хвилю сили за собою, наздоганяючи ворога. Певна частина війська залишилася у долині, щоб забрати тіла мертвих побратимів і допомогти пораненим повернутися до табору для лікування.

Військо відчуло новий прихід сил і рвонуло за своїми провідниками. То тут, то там точилися сутички. Воїн лягав один за одним. Скрізь чулося брязкання мечів, стукіт наздоганяючих і втікаючих ніг, крики і прохання про помилування.

Кожен стикнувся із ворогом, і кожен меч був замащений у кров. Сил на погоню ледь вистачало. Добігши до лісу, ередіонці почали сипати стрілами у бік противників.

Мечі Еліор і її опонента літали від ніг до голови. Кількість ередіонців була велика, але дикий народ не мав таких військових навичок, як люди королівства Кандатол. Графиня використовувала прийом за прийомом, незважаючи на втому в руках і ногах, на важкий гул у голові. Ередіонець був знищений.

Тут бічним зором леді Бовільре помітила зі широкого стовбура сосни блискавично натягнуту тятиву на Альберта, який не бачив прицілу, бо теж добивав свого противника.

- Ні-і-і!! - все відбулося ніби у заповільненій зйомці.

Не маючи чим прикритися, бо щит Еліор втратила у боротьбі, графиня підставила свої ледь захищені груди. Вона перехопила небезпеку, трохи підстрибнувши, і гостра стріла разюче впилася у дівчину, яка заступила собою Альберта. Знесилене тіло в бою поточилося і ледь не впало, але в останні секунди у свідомості Еліор відчула, як її підхопили руки вірного Вільяма.