Не надкушена ожина

Еліор якраз підносила до рота чергову ягоду ожини, як до кабінету без стукоту увірвався один із чергових:

- Графине, напад! Зі сторони кордону! І цього разу їх набагато більше! - молодий чоловік, піднімаючись сходами, запихався і тепер важко віддихувався, тримаючись за груди.

Еліор від несподіваного візиту і новини ледь не поперхнулася. Вона стрімко поклала ягоду назад до тарелі і попрохала чоловіка розповідати детальніше.

- Вже палають перші помістя. Військо ередіонців на чолі із самим їхнім вождем поступово наближаються, хоча наші влаштували їм запальну зустріч, бо Ви наказали завжди бути готовими.

- Скликай раду, повідом усіх. Хай пошлють повідомлення для воєводи, щоб прибув сюди.

Чоловік вийшов, поспішивши виконувати наказ, а Еліор забігла до своєї кімнати і постукала у сусідню стінку. На обумовлений тривожний знак прибігла Анна зі своєї кімнати.

- Що трапилося? - Анна здивовано поглянула на свою господарку, яка на ходу роздягалася.

- Війна, неочікуване нашестя… Допоможи вдягнутися! Закрий двері до кімнати, обладунки знаєш де. - Анна поспішила діставати все необхідне, вже несучи речі до графині.

Роздягнувшись майже повністю, графиня за допомогою подруги почала поспіхом натягувати одяг для військових походів і заздалегідь приготовлені обладунки.

До прохідного кабінету забіг Андре.

- Еліор!? Ти де?

- Чекай! Я перевдягаюся! - крикнувши братові, дівчина почала збирати волосся в косу.

Еліор була готова. Вона взяла меч матері - подарунок батька, по-особливому поглянула на нього і прошепотіла:

- Не підведи…!

Її волосся було туго заплетене і тому скроні аж натягувалися від зачіски.

- Ну що ж…, гра почалася. - Леді Бовільре ніжно і з сумом подивилася на свою подругу. Дівчата кинулися одна одній в обійми.

- Треба йти, пішли разом. З Богом!

Брязкаючи причепленим мечем до талії і обладунками, Еліор з Анною швидко спустилися до зали і вийшли на центральне подвір’я.

Через відкриті браму маєтку поспішали деякі жителі міста, шукаючи тут сховку. У натовпі Аннушка вгледіла свою маму. Вона помахала їй рукою, але поспішила за Еліор до гурту з Андре, лордом Фрідріхом і воєводою, який вже примчав до маєтку разом із сотнею.

- Яка ситуація? - Графиня одразу увійшла у курс справи і почала планування з радою прямо біля колодязя з кришталевою водою.

- Вони поки не наближаються. Половина війська на чолі з новообраним генералом дає гідну відсіч. Пропоную послати в Лорвіл за підмогою. Довго ми так не протримаємось… - Андре дав зрозуміти, що в них не зовсім вистачить сил, щоб повністю протистояти навалі.

- Однозначно! Діємо швидко.

Писар одразу накарлякав декілька рядочків під диктовки і Еліор послала посланця через Смарагдовий ліс до Лорвіла.

Через півгодини Еліор стрімко підійшла до гурту слуг і жителів міста, де стояла Анна.

- Анно, є справа. - дівчата відійшли в сторону. - Треба вам тікати. Я тебе просила колись підготувати один із мисливських угідь в глибині лісу. Туди ти поведеш наших людей.

- Я?!? Я потрібна тобі! - Анна з розпачем дивилася на графиню. - І тим більше, місто потрібно добряче обходити, щоб попасти до лісу. У нас немає варіантів! Часу не вистачить!

- Слухай мене! Накажи людям взяти речі і слідувати за нами. Вже!!

Хтось підняв свої торби, корзини, хтось поспішив за двома дівчатами з пустими руками.

- У парк?! Де ж ми там сховаємося?

- Ш-ш-ш. Без коментарів.

Люди покірно і з острахом йшли за своєю графинею, якій довіряли, аж до огорожі маєтку. Еліор стала нишпорити біля стіни, зриваючи ліани вже почервонілого плюща. За нею здивовано спостерігали люди.

- Ось… - вона пхнула сховані дверцята і у стіні з’явився отвір, через який можна було пройти, трішки нахилившись.

Очі спостерігачі вилупилися - це ж треба таке диво у такому місці!

- Тепер ви всі повністю слухаєтеся і підкоряєтеся Анні Бейкер, виконуєте її накази. Вона проведе вас до безпечного місця. - голосно скомандувала Еліор.

- Ні, Елі! Я не можу цього зробити без тебе!

- Ти потрібна їм, Анно! Ти знаєш ліс, ти сильна, вміла, я в тебе вірю! Всі в тебе вірять! Бог з тобою! - шепотілися подруги біля дверцят, через які біжком проходили налякані люди.

- Веди їх! Я надіюся ми ще зустрінемося… - Еліор тужно дивилася на Анну.

- Побачимося! Обов’язково побачимося… - Графиня і її подруга впала одна одній в обійми, поцілувалися в щоку і Анна побігла через прохід у стіні “доганяти” втікачів, яких вона тепер очолювала. Їх їй довірила сама графиня Бовільре.