Війна і нові початки

Вісті про оголошену війну неслися з містечка в містечко, з угіддя в угіддя, з будинку до будинку. У кожному домі знали і готувалися. На кожному подвір’ї починалися і не закінчувалися розмови. По графству оголосили збір війська. Від королівського казначейства було виділено певну суму срібла для зброї, і куди не глянь, кувалися мечі, наконечники для стріл і списів, обладунки, щити. Добровольці долучалися до лав війська, новенькі проходили навчання, досвідчені додатково тренувалися.

Над маєтком нависла важка хмара. Лише іноді чувся гучний сміх. Кожного дня Еліор і Андре вправлялися на мечах, разом із графською радою просиджували над картами і планами наступу, місць боїв, засідок. Еліор часто їздила до окремого помістя, де тимчасово проживала її особливо тренована сотня. Там юна графиня тренувалася поряд із “побратимами”, разом із воєводою-сотником Вільямом перевіряла готовність і навички.

- Рі-і-і-івняйсь! Мечі дістати! На пари розділись. Битися!

На незасіяному полі, сотня відпрацьовувала єдність, згуртованість і сутички на одинці.

Молода графиня два рази приїжджала до шатрів свого війська, де були зібрані воїни із трьох її провінцій, а деякі були і з інших графств.

Одного разу, приїхавши до помістя сотні для чергового тренування, Еліор помітила на собі погляд ще дитячих очей. На графиню дивилися очі підлітка, який трохи вульгарно сидів на бочці з дощовою водою, звісивши ноги.

- Добридень, хлопче! Що ж ти тут робиш? - графиня і собі почала дивитися на хлопчину, який покусував соломинку в роті.

Хлопець витягнув соломинку, зістрибнув з бочки, вклонився до землі у, на диво, граціозному реверансі і сказав:

- Вітаю, графине! Я Ерік Вольт, місцевий сирота, живу на околиці лісу біля Північної провінції. Хотів би пристати до лав Вашої армії, але той воєводчик, - Ерік кинув зухвалий погляд на воєводу Вільяма. - щось не дуже задоволений моєю присутністю.

- Так, давай розбиратися… - Еліор прагнула приховати усмішку при виді цього смішного гостя, але в неї це не дуже виходило і її обличчя набувало незграбної серйозності. - Ти вмієш тримати меч в руках?

- Колись тримав дерев’яний, коли був дитиною, зараз навчився тримати краще косу і сокиру. Але це не завадить мені служити Вам, Ваша світлосте! - Ерік виструнчився перед графинею.

- Гаразд, я віддам тебе на піклування до командира Вільяма на випробувальний термін.

- Обов’язково до нього?… - хлопець коса глянув у сторону воєводи.

- Обов’язково, винятки не приймаються! - Еліор поспішила до Вільяма, звелівши Еріку слідувати за нею.

- Командире, у нас є одне питання, яке потребує вирішення. - склавши руки перед себе, графиня стала перед головним воєводою.

- Та-аак, бачу ви вже зустрілися з цим недотепою. - чоловік грізного глянув на насупленого хлопчину.

- Це не проблема! Я прошу Вас взяти його під свою опіку на випробувальний термін на посаду зброєносця. - Еліор, не глянувши на сироту, який засвітився від цих слів, пильно з усмішкою вдивлялася в очі командиру, ніби хотіла цим щось сказати.

- Ну гаразд, - піддався погляду Вільям, - я попіклуюся про нього. - і глянувши на хлопця, додав. - Але спершу, йому потрібно добре вимити свого чуба!

Ерік застрибав на місці і погнався до бочки, на якій він сидів, вимити своє волосся і обличчя. Різко розвернувшись, на бігу кинувши свого подертого капелюха у повітря, він крикнув:

- Дякую, графине! Безмежно дякую!