Таємна місія

У день зустрічі у графстві Лорвіл, Еліор відправила Анну до одного з найвіддаленіших мисливських будиночків, доручивши дещо там зробити. На питання “Навіщо?” Еліор ухильно відповіла:

- Потім дізнаєшся.

Провівши графиню до сусідніх володінь, Анна переглянула список речей, які потрібно було завезти у ліс. Ще одним завданням було все прибрати в тому угідді. Дівчина пробіглася очима по списку і пошепки зачитувала все, що там було написано.

- Дві діжі питної джерельної води, бурдюк вина. Невеликий мішок борошна, кукурудзяної та пшоняної крупи. По мішечку часнику та цибулі. Декілька ковдр, три кожуха. П’ять луків… Ага, тема змінилася. П’ять луків, сто стріл, десять звичайних сталевих мечів. І навіщо там додаткова зброя? Ну і нехай. Що там далі?… - Анна проговорювала кожну річ, ніби бажаючи краще запам’ятати вміст списку.

Далі було перелічено ще безліч дрібниць, потрібних і, на думку дівчини, не дуже потрібних. Подруга-помічниця графині взялася за справу.

- Якщо Еліор наказала, значить так треба. - до кишені своєї спідниці дівчина поклала величезну зв’язку ключів і, замкнувши свою кімнату, попрямувала роздавати завдання іншим слугам для виконання доручень Еліор.

Більше години Аннушка командувала зборами, а потім все дуже детально перевіряла, чи не забули вони нічого. Усі речі по списку склали у віз, який повинні були супроводжувати Анна і декілька слуг для охорони, прибирання і транспорту усіх цих речей.

- Ральфе, ще заїдемо до графської кузні. Графиня веліла забрати там деяку зброю, так що спершу туди, а потім до будинку мисливця.

- І нащо їй так багато всього у найдальшому угідді мисливському?

- Напевно, поповнює запаси, щось запланувала. Наказ є наказ! - Анна вигадала відповідь, щоб відвернути зайві розмови. Вона й сама точно не знала, лише щось підозрювала, залишаючи підозри при собі.

Анна Бейкер заїхала в місто, забрала зброю, а сама відправила віз разом із прислугою перед себе. Дівчина, бувши у місті, ніколи не втрачала можливості відвідати свою матір. Тому й зараз заїхала до маминої пекарні.

Аннушка зайшла до пекарні, де царювали королі випічки. Дівчина й сама виглядала, як знатна пані.

- Добридень! Не підкажете, що є свіженького і смачненького сьогодні? - Анна оглянула прилавки, заставлені різними хлібами, тістечками, печивками і зупинила веселий погляд на матері.

- Ой леле! Ти диви, хто навідався! - пані Бейкер хлопнула долонями, які були біленькими від борошна, по колінах, залишивши плями долонь. - Моя ти дитинко! - Мама вийшла з-за прилавку і оглянула з ніг до голови вже дорослу доньку, а тоді міцно обійняла.

- Привіт, мамо… - дівчина впала в обійми.

- І що ж ти робиш в місті цього разу? Як здоров’я графині, як ти сама?

- Треба поговорити… Потім все розкажу. - Анна серйозно глянула матері в очі.

-Ну, ходім подалі від зайвих вух. - Місіс Бейкер взяла доню за руку, так само потягнула її до комори, як і тоді, коли Анні прийшов запрошувальний лист на посаду подруги-помічниці для графині Еліор.

- Що там? Розповідай. - матір взялася уважно слухати Аннушку.

- Мамо, послухай і зроби все, як я скажу, добре?

- Як скажеш, так і зроблю!

- Значить так. Із домашніх запасів збери невеличкий мішечок борошна і крупи для каші, але так, щоб ти могла нести. Заготуй бурдюк свіжої води, в’язані рукавиці і шкарпетки, ще якусь кожушину. Змінний одяг теж склади. Візьми ще мішечок горіхів і насіння, сушених грибів. Не забудь якісь медикаменти. Усе це склади в одну торбину і сховай біля заднього виходу. Будь завжди готова покинути пекарню, тому носи ключі від будинку, погребу і комори біля себе. Зрозуміла?

- Зрозуміла! Але для чого такі збори? Що ти вже надумала? - жінка схвильовано дихала.

- Ти ж знаєш, що на Південну провінцію почалися напади. Є такі переживання, зі мною ділилися Еліор, що ередіонці можуть почати війну, та ще й із Західної провінції. Сьогодні вона мене відправила із припасами до найвіддаленішого мисливського угіддя, прямісінького під кордон з Лорвілом. Готується…

- Ой-йой… Все зроблю…

- Носи біля себе клинок, можеш пройтися по нашим родичам і близьким подругам. Але про напад ні слова!

- Добре, Аннушка. Давай помолимося! - з уст матері і дочки полилися гаряча молитва прохання про охорону до великого Царя Всесвіту. Вони повністю довірилися Йому.