Дивні дверцята

Сонце вже повністю зійшло, і Еліор, смачно поснідавши, вирішила прогулятися парком. Декілька ялин та сосен наповнювали повітря теплими хвойними ароматами. Кущі були рівно підстрижені, троянди різнобарвно цвіли, звиваючись на арках і де-не-де утворюючи запашні тунелі.

Скрізь відчувалася господарська рука Еліор. Вона після навчання вже багато в чому допомагала батькові керувати маєтком. У коморі, на кухні, у саду, скрізь молода графиня прагнула підтримувати лад. Цього вона навчилася від матері, а народ вчився у Еліор. Іноді, ще юна леді була разом з братом одним з радників батька у вирішенні питань володарювання графством, яке вже століттями належало їхньому роду.

Скоро молодій графині потрібно буде зайняти місце батька у правлінні. Так передбачав закон їхнього королівства, яке поділялося на багато графств. Королівством ці території називалися формально, бо кожне графство було ніби саме на себе. Країною правила рада графських старшин, які вирішували лише основні земельні і політичні питання, тому території, які належали графам були такими собі маленькими королівствами. За законом право влади передавалося першій дочці у сім’ї після виповнення вісімнадцяти років. Якщо ж було більше дітей, то зазвичай певні території графства при шлюбі об’єднувалися, утворюючи ще одне, або інші брати, сестри залишалися в маєтку як старші радники або співправлячі. Також, інші іноді їхали в сусідні краї для пошуку майбутнього.

Так матір Еліор стала правити графством, відділивши дві менші провінції для свого молодшого брата і сестри, яка потім вийшла заміж за єдиного сина в сім’ї сусіднього графства. Молода графиня почала своє правління і вже через два роки вийшла заміж за графа далеких володінь, лорда Фрідріха, який теж мав сестру, але відмовився від земельного наділу, взявши певну грошову частку. Любляча один одного пара мудро правила своїми трьома провінціями, об’єднаними у графство Бовільре. Мама Еліор померла від хвороби, яка мучила її довгі роки, а Фрідріх повністю зайняв місце дружини, виховуючи дочку з сином самостійно.

А тепер настала черга їхньої доньки перейняти владу. Про це і думала Еліор, гуляючи далекими кутками саду і згадуючи історію своєї землі. Сьогодні повинна прибути Анна Бейкер, яку вона запросила бути її подругою-помічницею. І через що проведе їх разом доля? Що буде надалі відбуватися в майбутньому з нею, графинею Бовільре?

- І знову ці думки про майбутнє… - Еліор струснула головою, повела очима по навколишній красі і зірвала троянду, але її око запримітило щось дуже цікаве. Еліор вже дійшла до огорожі маєтку і в стіні дівчина помітила невеличкі дверцята. Вона ніколи про неї не чула і, гуляючи, ніколи не помічала. Графиня підійшла. Двері були трухлявими і здавалося, що від легенького доторку вони розваляться. Підштовхнуті плечем, дивні дверцята відчинилися. Ось, що постало у Еліор перед очима: через прохід в паркані можна було покинути територію маєтку без зайвого галасу. За кілька метрів починався густий Смарагдовий ліс, де знаходилися мисливські угіддя графства Бовільре. Цей краєвид молода графиня бачила зі своїх покоїв, які знаходилися на другому поверсі маєтку. Дівчина “вийшла” із парку через дверцята, причинивши їх за собою. Озирнувшись, Еліор ледь не злякалася: дверцят майже не було видно. Їх прикривало листя плюща, що рясно обплів стіни та огорожу маєтку.

- Що ж це можуть бути за двері? - дівчина тихо, з певною осторогою, прошепотіла.

Еліор вирішила залишити поки що це відкриття в таємниці і детальніше дослідити його пізніше.