Хтось новий?

- Тату, думаю, настав час обрати мені подругу-помічницю. Служниця в мене є, але я б хотіла таку, яка була в мами. Скоро ж і посвята в леді, і… - Еліор проковтнула слину, - і передача правління.

Батько з донькою сиділи у вітальні, де проводилися важливі зустрічі, перемовини та обговорення різних справ із секретарями графства. Також, іноді сім’я могла сидіти там перед каміном, насолоджуючись тихим вечором без прийомів.

- Що ж, я теж вже про це думав. Напевно, потрібно запросити декількох дівчат з нашої провінції, щоб ти обрала, моя люба. Завтра я попрошу секретаря, щоб він порадився з деякими поважними містянами і запланував зустріч з обраними дівчатами.

- Дякую, батьку. Тоді я йду відпочивати. - Еліор встала, поцілувала батька і пішла у свій кабінет, який був прохідним до її спальні.

***

У кімнату постукали.

- Заходьте! - Еліор сиділа за столом над якимись паперами.

- Графине, все вже готово, дівчата прибули. - до кабінету увійшла молоденька дівчина, яка останнім часом прислуговувала для молодої графині.

- Вже йду! - Еліор встала з-за столу і поспішила до приймальної зали, де її вже чекали.

Молода майбутня володарка Бовільре з певною елегантною стриманістю спустилася сходами. Усі погляди спрямувалися на неї, а через мить дівчата схилилися у шанобливому поклоні.

Еліор була ошатно вдягнута. Лазурово-сіра лляна спідниця, з-під якої була видна добре випрасувана біла нижня спідниця, гарно пасувала до пишної блузи кольору слонової кістки з легкими манжетами. На одному з рукавів виднілася свіжа чорнильна пляма, але це не сильно бентежило графиню. Високий корсетний пояс з витонченою вишивкою ніжно підкреслював талію вже зовсім дорослої Еліор. Довге волосся спадало їй на плечі та спину каштановими хвилями, а передні, вже висвітлені на сонці прядки були зав’язанні ззаду тонкою білою стрічкою. На шиї так само висів золотий медальйон із портретом її матері.

- Вітаю вас, дівчата! Усі ви знаєте, навіщо ви сюди прийшли, але оберуть лиш одну. Конкурувати не потрібно, бо це не змінить вибір. Сподіваюся, що серед вас є достойна. Будьте благословенні! - і графиня простягнула свою руку, ніби благословляючи групу дівчат.

- Прошу всіх зачекати тут! Розташовуйтеся і зберігайте тишу. - один із секретарів графів навів порядок у залі і провів графиню до вітальні для спілкування з дівчатами на одинці.

- От я точно їй сподобаюся! - прокоментувала одна з дівчат.

- Та куди тобі, Люська! Ти за нею і ходити не встигнеш! - почувся сміх деяких дівчат, але їх одразу цитьнути.

- Тихше! І не потрібно тут наговорювати одна на одну.

- А ти ще зовсім мала, а вже вчиш! І куди тебе в претендентки обрати? - двоє, які сперечалися, нагримали на Анну, якій теж прийшло запрошення до маєтку.

- Може ти і підходиш, Бетко, сюди. Але лише тому, що багато вмієш робити руками. Серце в тебе нікудишнє - задиркувате і вперте, геть не таке, яке потрібне графині.

- Я була б навіть рада, якщо б Аннушку обрали. Нічого що мала, хоча віком майже як графиня. Зате вона смиренна і також уміла. Душа добра, світла, і вона буде вірною подругою для графині.

- Дякую, Ріма… - тихо прошепотіла Анна.

Дочка місіс Бейкер була справді наймолодша серед обраних дівчат, але була найкращою прихованою кандидатурою для помічниці графині.

Під час спілкування дівчина поводилася скромно і шанобливо. Цим вона і сподобалася графині Еліор. У єдиної обраниці повинна була бути бездоганна репутація, яку і мала Аннушка, щоб і графиня не втратила свою.

Через декілька днів було остаточно обрано Анну Бейкер на посаду помічниці при графському дворі.