Тріумф

Еліор сиділа у себе в кімнаті, тримаючи одну з книг своєї багатої бібліотеки . Але вона вже як півгодини не читала, залишаючись на одній і тій самій сторінці. Молода графиня думала про його очі.

Під стукіт копит і привітальні вигуки рідних Еліор пройшла через ворота маєтку, які були рясно прикрашені стрічками та літніми ранніми квітами. Тоді вона піддалася емоціям, що клубком стояли у горлі і кинулася в широчезні обійми батька та брата. Після радісної зустрічі і декількох фраз, якими вона обмінялася з оточуючими, графиня помітила на собі погляд пильних очей. І що то були за очі! Проникливість змінювалася ніжністю, райдужка виблискувала усіма кольорами кори лісових дерев.

Ця гра поглядів тривала лише кілька митей, але вони назавжди залишилися у пам’яті Еліор. Потім відбулося знайомство, жваві розмови, огляд кімнат і парку, де працювали одні з найкращих садівників графства, але ці очі не полишали її, скрізь переслідуючи.

Батько влаштував святкову вечерю, і молода графиня чудово відпочила після втомливої дороги у своїй новій опочивальні; і зараз, з самого ранку, коли повітря ще було наповнене нічною прохолодою, Еліор воліла б активно провести час.

Із думок її вивели звуки брязкання зброї. Десь поруч билися. Або ж просто тренувалися. Почувши такі знайомі голоси і сміх, вона зрозуміла - це був Андре з Альбертом. Її речі були ще не розкладені, але меч, який вона часто тримала при собі, був вже дістаний. Еліор витягнула його з піхов, зловила на блиску клинка сонячного промінчика і прикріпила піхви на поясі до свого вбрання. Так “озброєна” графиня подалася вниз по сходах, щоб доєднатися до молодих графів, голоси і стукіт зброї яких розліталися по всьому маєтку. На центральному подвір’ї хлопців не було, тому Еліор повернула до графського парку, звідки і чулася “битва” друзів. У цю колотнечу з розгону влетіла графиня, вдало приймаючи удари “нападників”.

- Що, не очікували? Захищайсь! - і вона знову з рішучою силою нанесла удар одному з графів.

Її сталевий меч блистів на вранішньому сонці. Спочатку бій відбувався між трьома благородними душами, які грайливо підбурювали один одного на сутичку. А потім між братом та сестрою зав’язалася справжня веремія. Мечі то схрещувалася, то розходилися у поєдинку. Герць тривав доти, доки Еліор не підбила пластом ногу брата. Андре похилився, але цієї секунди вистачило для того, щоб вибити меч з рук брата.

З несподіванки Андре всівся на землю і глипнув очима то на Еліор, то на Альберта, то знову на сестру.

- Оце так… Ти справді тренувалася!

- Ну, я завжди мріяла відплатити за той програний поєдинок у дитинстві. От і настав час! - Еліор стукнула вістрям меча об наконечник піхов і подала братові руку.

Альберт, який спостерігав за цим усім, підняв меч друга і простягнув його з такими словами:

- Я багато чув про Вас, але не очікував, що якесь дівчисько переможе одного з найкращих воїнів, яких я знаю! - Альберт зі сміхом віддав меч Андре.

- “Якесь дівчисько”?! Ви смієтеся? Значить, ви обоє обговорювали дівчину за спиною? Шляхетну дівчину, наголошую! - Еліор взялася за боки і чимось нагадувала малу незадоволену дитину. - І може він взагалі мені піддався! - в її очах грали гнівні бісики.

- Ну вибачте, шляхетна пані. Я просто розказував другу, яка в мене сестра. Хіба не можна? Ви ж теж обговорюєте хлопців серед дівчат! - Андре примирливо підійшов до сестри, щоб обійняти, але графиня відіпхнула його.

- Е-е-е! Досить! - Альберт став між братом і сестрою. - А то знову поб’єтеся!

- Гаразд, я вас прощаю. Але це останній раз! - Еліор пригрозила пальцем, і всі троє розреготалися.

І вже по дорозі до маєтку Андре зазначив:

- Взагалі-то, ти використала заборонений прийом - вдарила по нозі.

- І хто ж його заборонив? Ти? - дівчина косо глянула на брата.

- То ти не визнаєш свою поразку, друже? - Альберт обійняв за плечі графа Бовільре.

- Я не хочу втратити шанс на перемогу.

Весела трійця зайшла до маєтку і подалася, хто куди.