Нове теперішнє… і майбутнє

“Любий тату, я виросла, змінилася. Іноді мені здається, що коли я через місяць приїду вже додому, ти мене не впізнаєш, адже я змінилася, знову пишу тобі про це. Останніх декілька тижнів тут велике навантаження, тому що надходить період екзаменування усіх дівчат, які вчилися протягом трьох років. Я найбільше радію своїми вміннями у володінні мечем, луком і, як не дивно, історією та військовою географією. Сподіваюся, що ці навички стануть мені в пригоді у майбутньому.

Я завжди сумую за нашим Бовільре і вже з нетерпінням чекаю зустрічі з тобою і любим братом Андре, з яким ми теж вже аж занадто довго не бачилися.

Обіймаю та цілую,

твоя любляча

Еліор”

27.04.1ххх

Випускниця школи шляхетних дівчат знову детально перечитала щойно написаного листа, взяла ніжні квіти фіалок і вклала їх разом із листом до конверту. Так, вона вже скоро повертається додому. Ще трішки залишилося часу до теплих обіймів батька.

Що ж її чекає в майбутньому? Еліор помахала руками над головою, ніби хотіла прогнати надокучливі думки які, ніби як мухи, літали у неї в розумі. Майбутня володарка графства Бовільре застигла над конвертом, дивлячись у далечінь, проводячи сонце за стіни монастиря, який знаходився поруч біля школи шляхетних дівчат.

Й справді, її не цікавили математичні науки чи щось пов’язане з цим. Жвава, але водночас миролюбна дівчина любила свободу думки, багато мріяла, розмірковувала, і кожного разу, коли вона згадувала, що батько підготував їй нову опочивальню і робочу кімнату для майбутньої графині, заповнену знизу догори усілякими книгами, по шкірі мимохідь починали бігати приємні мурашки.

Потрібно було потроху збирати речі, яких за цілих три роки навчання набралося чималенько, тому що Еліор планувала відправити їх вперед, щоб під час поїздки не хвилюватися через них багато, бо від зайвого вантажу коні будуть частіше втомлюватись. Дорога назад, додому, очікувалася бути дуже цікавою, так як графиня захотіла їхати верхи у супроводі однієї служниці, хоча вона була не дуже потрібною, і загону власної охорони з п’яти воїнів з самостійно вихованої її батьком і ще професійним командиром, сотні.

- Цікаво, як зустрінуть мене мої люди? Але я довіряю Тобі, Господи… - це були останні думки ще зовсім юної леді перед тим, як заснути, на яку зовсім скоро покладуться великі надії та ще більші обов’язки.