Рука справедливості

Знаєш, Отто, ти ще сопливий. Пристрелити людину в неї вдома, коли вона ще не прокинулась, не можна. Треба зварити їй кави і аж тоді. Так само, коли ти дивишся на солдата в окопі, а після допиту він – як ганчірка, плаче, як маленька дівчинка, треба налити йому бокал вина, дати сигарету й збагрянити білу сорочку його кров'ю. Найважче вбивати, напевне, сутенера, але я знайшов варіант – даєш зброю тим, кого він продав у бордель. Завжди думав, чи гріх вбити священика-педофіла? Пенсіонери – це нафталін, вони вдячні за смерть, це зчитується по їхніх очах. Люблю соціальні служби. Отже, вбити можна кожного, або садиста вбиває садист. Коротка історія гуманізму.

Ще можна інваліда, але то інша стаття морального кодексу. Батьків – можна. Можна собі щось відстрелити. Чого я не люблю, це коли ґвалтують, звірі.

Уся тюрма – в голові, в кого які грати. Ще людям байдуже до того, що ти говориш. Їх цікавить, як ти це робиш. Вони полювали на тебе й твої проблеми, але їм потрібне твоє співчуття, як ти не зможеш пробачити когось до кінця своїх днів. Хто ще пам'ятає своє розтління? Хто був жертвою, яка дивилась, хто мовчав?

Ще похорони... я завжди купую дорогі квіти, як для коханої. Якби не було смерті, я б сидів без роботи в квартирі, слухав радіо та курив траву.

Ще заправки… коли під’їжджаю на своєму ролсройсі беру каву, але без, я наголошую, без решти. Дивлюсь на пейзажі й дякую за найкращу у світі роботу, чищу кольт і їду дуже повільно, майже кочусь в бік вогнів міста.