Розділ 55

МІРГАН

Єдина причина, з якої я повертаю у Вінтхол – невеликий шанс на те, що там може бути Ава. Але що це не так, я дізнаюсь практично одразу від матері. Вона жодного разу не була тут, з того часу як поїхала. Отже, і звісток ніяких не отримувала. І взагалі, вони з моєю матір’ю не спілкуються.

Відхиляю всі пропозиції поїсти, помитися, переодягнутися з дороги принаймні, як наполягає мати. Знаю, тижневий дорожний пил і відсутність ванни ніяк не покращують мій зовнішній вигляд. І поїхати в Роузхіл можна завтра зранку, привівши себе до ладу і відпочивши. Все це я усвідомлюю, але вдіяти нічого не можу. Тривожна, нестерпна потреба побачити Аву якомога швидше перемагає. Побачити, впевнитись, що в її очах для мене все ще є світло.

Ніби притягнута моїми думками про неї, Ава виїзжає з Тисового гаю у супроводі кількох вершників. Вони зупиняються, очікуючи. І чим ближче я наближаюсь, тим краще розумію, що розмова буде важкою.

Ввічливі привітання, підкреслено- байдужа доброзичливість.

- Можу я поговорити з тобою? – питаю, ледве дослухавши пусті фрази.

Ава киває охоронцям і ті від’їзжають на десяток кроків. Добре, хоч що не їздить зараз сама. Хтось дбає про її безпеку. Внутрішньо кривлюсь, розуміючи, що цей хтось –Девін. Той, хто весь час поряд з нею, на відміну від мене.

Ми обоє зпішуємось і відходимо вбік. Все моє красномовство, всі слова, які я готувався сказати їй – кудись зникають. Сірі прозорі очі уважно дивляться на мене, по високому чолі ковзає прядка волосся. Я торкаюся її руки, яку вона одразу ж м'яко забирає.

- Скажи вже, - вимовляє, прикриваючі очі. Стиснуті вуста бліді і вона нагадує статую, як тоді, коли ми говорили вперше.

Всі вибачення, пояснення і обгрунтування очевидно безсилі. Рішення нею прийнято і тепер вона чекає моїх слів, щоб поставити остаточну крапку. І я зриваюся на уривчасті непродумані фрази – все що завгодно, щоб пробити ці холодні мури між нами.

- Пробач мені за довгу відсутність. Я не планував її. Я знаю, що мав би приїхати до тебе одразу, та я не міг зробити цього з пустими руками. Ти – найдорожче, що є в моєму серці, і як я міг просто … Все виявилося набагато гірше – я потрапив у королівські плани і пішов майже місяць, поки я зміг викрутитися… Весь час, кожен день мене з’їдало відчуття, що я втрачаю найдорожче в житті – час, я писав матері кожного тижня, сподіваючись, що й ти читаєш ці листи… я не міг писати тобі напряму, боявся, що Суейвілові нишпорки помітять це… зможуть дістатися сюди швидше за мене…

- Хто такий Суейвіл? Яке він має до мене відношення?

- Неважливо… я розповім потім. Він не знає і я не хотів, щоб дізнався. Аво… я кохаю тебе. Я давно усвідомив це і чекав, коли зможу сказати.Ти тепер дійсно не залежиш від мене ніяк, і я не можу тебе ні до чого примусити – вільно чи невільно. Я розумію, що… дивно вчинив… я готовий чекати, скільки завгодно. Будь-ласка, Аво, дай мені можливість довести, що я кохаю тебе. Що найбільше в житті хочу бачити своєю дружиною.

На щоках Ави спалахує рум’янець і я знову беру її за руку, яку вона тепер не забирає.

- Мірган… я раніше не питала, бо не мала на це права. Але тепер я хочу знати. Що трапилось між вами з Іргіс?

- Насправді… ти. Зустріч з тобою відкрила мені очі на власні почуття. Ця підліткова закоханість, за яку я чіплявся всіма силами, бо вона була протилежністю до того, що відбувався на війні. Потрібно щось мати в серці, якісь спогади, які не дадуть поринути у прірву. Та пізніше...Наша зустріч в Хемпстоні змінила все. Я, звичайно, відчував, що мене тягне до тебе. Але сприймав це почуття скороминучим, адже був впевнений, що приречений кохати ту, що не відповідає взаємністю… Коли я повернувся в Йорнборг, я ясно побачив всі вади, всі недоліки… але зупинитися було несила, бо саме тоді Іргіс почала виявляти до мене знаки уваги. Це не робить мені честі... Мені пощастило, так сталось, що я підслухав певну розмову, яка пояснила природу цієї уваги. Сімейка Ліатів хотіла зробити з мене маріонетку на королівському троні і на додачу я ще взнав деякі речі про саму Іргіс. Не можу передати, яку я відчув огиду. Думаю, якби я все ще кохав її, цей вибір був би болісним. Та легкість власного рішення відкрила мені очі на природу цих почуттів...

- Коли я їхав у Лейвуд… я почував себе людиною, що звільнилась від багаторічних кайданів. І тільки коли побачив тебе, зрозумів, що саме дало мені сили так вчинити. Кожна мить перебування поруч тільки підсилювала ці почуття... Я кохаю тебе. З усіма твоїми чарами, загадками і неймовірною сміливістю. З твоєю чесністю і відданістю, з добротою... завдяки якій живе мій син.

Ава опускає очі і мовчить. Я знову беру її за руку і опускаюсь на коліно.

- Аво, ти пробачиш мене? Ти…станеш моєю дружиною?

Знизу мені легше зазирнути в її очі. І я це роблю, притиснувши її долоню до губ. Ава судомно вдихає.

- Так.

- Так?!

- Так, я вийду за тебе, Міргане.