Розділ 2.2

АВА

Леді Варан поставила мене в дуже незручне становище. Я, певна річ, обіцяла навідати її з Реєм, але тоді була зовсім інша ситуація. Мало з яких причин одна леді навідує другу. Це виглядає цілком звично.

Тепер же, присутність у маєтку її сина робить ситуацію абсолютно іншою. Я прямо відчуваю себе пропащою жінкою, що з дитиною на руках стоїть під воротами. Або шантажисткою. Від однієї думки про це підкочує нудота. Ні, такому приниженню я себе не піддам. Все у світі належить чоловікам: рідний батько продає тебе, брат сприймає як доважок, якого добре позбутися – і при цьому обоє відчувають себе благодійниками. Для чоловіка я все життя мала б бути прислугою і дякувати за дах над головою. І нікого з них не цікавить, що в тій голові – які думки і бажання. Мрії – адже мріяти я повинна виключно про кохання, на яке кожному з них, до речі, начхати. І, здавалось би, доля звільнила мене від цих обмежень – батька і брата забрала війна, а претендент в чоловіки, якщо він живий – це не чоловік і я спокійно можу йому відмовити. В мене є невеликий маєток – цілком здатний мене забезпечити. І от коли я нарешті сама собі господиня і володарка – таке знущання долі. Позашлюбна дитина. До того ж хлопчик. І тепер я, як любляча мати, повинна принести в жертву своє життя ще одному чоловіку. Вийти заміж, щоб мій син, коли виросте, не дорікнув мені своїм народженням. І, як всі чоловіки, він спокійно поставиться до того, що його матір повинна лягати у ліжко до чужого чоловіка і віддати йому контроль над своїм життям. І навіть не вважатиме це за жертву.

Всередині піднімається якась хвиля, нуртує вир, мене ніби несе на скелі, але замість неминуче розбитися об них, я впевнена, що опинюсь нагорі, на зелених галявинах, і буря, що шаленіє внизу, не дістанеться до мене. Часом мені бувають такі видіння – коли я довго сиджу біля каміна, вглядаючись у язики полум’я: вогонь розчиняється під моїм поглядом і я бачу картини, що здивували б оточуючих. Я розповідала про них лише в дитинстві – і завжди викликала невдоволення батька і цікавість брата. Правда, з часом, подорослішавши, він втратив інтерес до цих видінь і до мене загалом. Друзі, полювання, розваги – все це стало для нього єдиною реальністю і, мені здається, вигадки і фантазії стали викликати у нього несприйняття – він навіть старовинні легенди не хотів чути.

Отже, ці видіння я почала приховувати. Втім, про що б вони не були, які б фантастичні картини я не бачила – після них в мене з’являлась якась незбагненна впевненість в тому, як слід чинити. Це стосувалось різних речей, на перший погляд ніяк не пов’язаних, але коли я слідувала цьому внутрішньому чуттю – помилки не було ніколи. До речі, перед тим Осіннім балом відчуття було саме таке. Я ніби знала, що мала вчинити і що мене це врятує. Хоч тепер наслідки цього авантюрного рішення виглядають на серйозні проблеми. Втім, невідомо, що мене чекає попереду – раптом все-таки потрібно довіряти тому, що вело мене.

Отож я берусь за перо і папір, і з належними вибаченнями повідомляю леді Варан, що не зможу відвідати її у маєтку. Натомість висловлюю сподівання, що ми зможемо побачитись у неділю на набережній Хемптона.

Адже її мета – показати Міргану Рея, він має право побачити його, ну а я не зобов’язана нікому й нічим, щоб поступатися своєю гідністю.